72. Операція “Останній бій за Галю”

Сонце ледве-ледве виглядало із-за лісу, коли четверо юних детективів, мов тіні, підійшли до старого складу. Ранкове світло було тихим і ніжним, але кожен звук — шелест бур’янів, крик пташки — здавався надто гучним, надто підозрілим.

Бур’яни, вищі за дитячий зріст, розгойдувалися від найменшого вітру, ніби сам ліс охороняв це місце. Плавно й обережно Максим виглянув із-за рогу. Його погляд ковзнув по облуплених стінах і розбитому вікні, зупинився на свіжих слідах — малоуважному, але несхибному вказівнику: коров’ячі копита вели прямо до дверей.

— Галя тут, — прошепотів він. — Дивіться, сліди...

Раптом із середини складу долинуло два голоси. Перший — знервований, сам на сам із голкою сумніву:
— Ми мусимо діяти швидше!

Другий — спокійніший, але з люттю справжнього злочинця:
— Та зачекай, не панікуй. Треба обдумати, як без шуму її вивезти.

Серце Максима забилося швидше. Він із Соломією перезирнулися.

— Це вони... — тихо сказала вона.

— Я так і думав, — тихо кивнув він.

Іван, що лежав поруч, промимрив:
— Ну, тепер ми точно помремо...

— Ти вчора вже так говорив, — суворо пильно подивився на нього Максим. — І нічого з того не вийшло.

— Та що ж ви всі такі впевнені! — зітхнув Іван, затинаючись у траві.

— Окей, — урочисто промовив Максим, — операція «Останній бій за Галю» починається.

Він дістав свій незмінний блокнот, перегорнув сторінку і пальцем накреслив просту схему:

1. Соломія та Іван — до заднього входу. Створіть галас: каміння, метал, голоси — усе, що відволіче злочинців.

2. Тимко — ти найменший і найспритніший: пролізеш через вікно, підеш до́ Галини клітки, розв’яжеш мотузку і тихенько виведеш її назовні.

3. Я — очікую біля воріт. Як тільки Галя буде вільна — я швидко відчиню ґрати, і ми разом вибіжимо на волю.

Тимко жахливо закашлявся, голос його здригнувся:
— А якщо нас помітять?

Соломія обережно посміхнулася, мовби знала якісь секретні прийоми:
— Тоді ми… побіжимо.

Тимко лише ледь кивнув. Розумів: план ризиковий, але іншого шляху не було.

— Починаємо, — тихо підсумував Максим.

Усі принишкли на кілька серйозних секунд, потім розбіглися по своїх завданнях.

Соломія разом із Іваном котилися до задньої стіни, де старий холодний замок сторожив їхню корову. Тимко ревно зігнувся, обходячи купи порожніх ящиків, і вже натягувався через вузьке вікно. Максим ступив уперед до головних дверей.

Усе це тривало мить — але для них це був цілий світ сміливості та дружби.

Адже коли справжня пригода починається, навіть звичні села та занедбані склади перетворюються на таємничі лабіринти, а кожен звук стає ключем до розгадки. Цього ранку «Таємне дитяче агентство» мало вивезти не лише Бубликову шерсть, а й врятувати добру й лагідну корову Галю…

І вони були готові.