71. Підозри та сліди

Після успішного визволення Бублика четверо невтомних слідопитів зібралися в старенькому сарайчику Максима — своєрідній штаб-квартирі їхнього “Таємного Дитячого Бюро Розслідувань”. Повітря було густим від пилюки і звичайно-надзвичайного аромату котячого корму, що давно потребував нової упаковки. Але головне — у повітрі витало відчуття очікування: неначе перед виходом третього акту захопливої п’єси.

Бублик, тепер уже не просто кіт, а справжній вождь цієї невеликої команди, розташувався по центру дерев’яного столу. Він сидів гордо, немов генералісимус у своєму бліндажі, не кліпаючи жовтими очима. Кожен рух його вусів і ледь помітне тремтіння хвоста нашіптували дітям: “Приготуйтеся, ворог може повернутися”.

— Він певно щось знає, — тихо промовив Тимко, і в цьому простому реченні була вся повага до котячої інтуїції. Усім стало ясно: Бублик не лише врятований — він очолив ключ до наступного кроку.

Максим довго дивився на свого пухнастого товариша, наче вивчаючи таємничу карту, намальовану на зарозі. Потім він пролунав, неначе луна команди:

— Згадав!

Усі затамували подих.

— Під час нашого розгрому на складі, — промовив Максим повільно, обвівши поглядом стіни сараю, — я почув крик. Один із тих двох негідників вигукнув: “Якщо вони запідозрять щось — ми просто вивеземо її вночі”.

Тишавіло так, що чути було, як краплі пилюки плавно опадають із балки.

— Галя… — почала Соломія, але промовчала, бо думки зчинили у неї справжню бурю.

— Але якщо вони планують залишитися в сховку… — продовжив Максим, — значить, ми їх не вигнали. Ми створили такий гамір, що вони не захотіли ризикувати.

Бублик ледве підвів голову, ніби підтвердивши: “Саме так”.

Іван повільно витер піт.

— Ви хочете сказати, — сказав він серйозно, — що вони досі там, під заваленими ящиками і пустими бочками?

Максим кивнув, мов визнавши: “Так, це правда”.

— Значить, ми маємо повернутися, — завершила Соломія, і в її словах уже не було страху, а була рішучість.

Бублик стрибнув із столу, приземлився на підлогу і двічі вдарив хвостом по дошці — мов остаточний сигнал: “Досить розмов. Час дії.”

Усі четверо кинулися до дверей сараю, а за ними — в темряву вулиці, де чекав наступний виклик: врятувати Галю і назавжди покласти край підступним планам злочинців.