70. Борошняна атака і порятунок

…Максим раптово здійняв руку і вивільнив мішок із борошном у темний простір складу.

Не пролунало ні вибуху, ні пострілу – тільки біла хмара, наче мрійливий привид із казок, вибухнула в повітрі.

Пилюка борошна накрила все навколо: ящики, стелажі, навіть старі таблички «склад №7» трохи замигали в тумані. Ліхтарик Соломії перетворив хмару в справжню магічну завісу: світло розсипалось у мініатюрні зорі, і все приміщення стало схожим на таємну печеру, де дідько знає що стається.

— ЩО ЦЕ ЗА…?! — залунав приглушений крик із глибини складу.
— ХТО ТУТ?! — долинуло інше, розлючене: злочинці, охряськуючись у білому блиску.

Але було вже пізно.

Соломія не чекала жодної команди. Вона, немов стріла, випурхнула з-за невисокого стелажа й покотилася вперед, мов справжній агент під прикриттям. Її кеди лишали за собою поодинокі сліди на грудках борошна, а блокнот, що бовтався в руці, підсвічувався знизу ліхтариком.

Промайнувши повз клітку, вона миттю повернула замок, що здавалася приреченим, — і відчинила дверцята. Усередині сидів Бублик.

Він спокійно, майже королівськи, виглядав на світ, ніби давно зрозумів, ким є. Його очі блищали: головний шпигун «Плотного Пса» був упевнений — друзі не зрадять.

Тим часом Тимко миттю розгорнув другий мішок і розмахував ним як прапором на польовій битві. Борошно здіймалося в стелі, сипалося на ймовірних викрадачів — один із них не встиг відсунутися й влетів обличчям у стіну, а потім зник у білій масі, мов привид.

Іван, замішаний у самому її серці, просто заволав. Батальний крик цей не залишив ні найменших сумнівів: і він бойовий, і одночасно справді щирий від жаху. Навіть сова, яка несподівано зірвалася з балки й крикнула, розлетілася, не чекаючи своїх пташиних кумирів.

Максим же, невгамовний, прорвався крізь завісу білого пилу, мов герой на фінальній сцені. Він розгреб клітку, витягнув Бублика… І кіт, замість того щоб зачепитися кігтиками за прути, зігрівся в його руках, довірливо вмостившись, мов на своєму улюбленому стільці.

— ВСІ ТІКАЄМО! — пролунав голос Максима, немов удар гармати.

Бублик поморщився, ніби сказав: «Давайте, але обережніше». І вмить лишився в обіймах друга, а четверо — кожен зі своїми страхами, та в єдиному пориві — помчали назовні.

Ноги ковзали по борошні, дихати було складно, поки вони виривалися з приміщення, наче з пастки. Іван, перший, вийшов із руїни клітини, майже спіткнувшись, але все ж тримаючи голову високо. Тимко вирвався слідом, схлипуючи від кашлю практично радісного — він же бачив, що все вдається! Соломія забезпечувала тил, а Максим із Бубликом на руках вів їх дорогою назад, немов прапороносець перемоги.

Позаду лишилися крики викрадачів, що обурено мітингували у борошній завісі, розкидані ящики та пляшка води, що котилася по підлозі.

Спецоперація «Шпилівський спецназ» пройшла з першим завданням: Бублик вільний!

Але злива успіху лише змила пилюку із стін. Попереду — друге завдання: знайти і повернути Галю, їхню корову. І діти знали: раз почавши, вони доведуть справу до кінця — хоч би що трапилося далі.