43. Те, чого ніхто не чекав

Стара хата стояла в напівтемряві, і навіть тиша здавалася важкою від таємниць. Ліхтарик Максима пробігав по стінах, зупиняючись на вирваній фіранці, на павутинні, що висіло, як занавіс на старій авансцені, й на потертій серванті з ледь помітними різьбленими узорами.

У найпохмурішому кутку хати стояла шафа. Здавалася такою ж запорошеною, як старі спогади. Її дверцята були прочинені.

— Ви бачите це?.. — прошепотіла Соломія, і в її голосі стрепенувалося серце.

— Так… — відповів Максим, ступаючи ближче. Він обережно простяг руку до дверцят. — Там щось є.

З легким скрипом шафа відчинилася ширше, і у темряві засвітилася велика брудна форма, перев’язана грубою мотузкою.

— Що це може бути? — затремтів Тимко.

Максим обережно дістав мішок назовні, тримаючи його за край. І раптом ізнутрі пролунало глухе…

— Му-у-у…

Крик вирвався сам із грудей Тимка, і він стрімголов мчав до дверей:

— ТАМ ХТОСЬ Є!!!

Максим застиг на місці, серце його лупотіло з такою силою, що здавалося, можна почути удар у кедах. Він обережно розв’язав мотузку й розгорнув край мішка.

Усі стояли, мов укопані. І тоді…

— О Боже! — прошепотіла Соломія.

На підлозі лежала не жива істота, а акуратно розкладена коров’яча шкіра: сіра, з плямами, майстерно скріплена в кілька місць.

— Це… шкіра корови, — тихо сказав Максим, і його голос здався незнайомим, ніби хтось говорив замість нього.

Усі відчули, як раптом усе навколо завмерло. Навіть повітря перестало рухатися.

Іван поблід так, ніби щойно зрозумів, що справжні пригоди далеко не солодощі:

— Значить… Галю…

Він не договорив — бо вистачило одного лише слова.

У цю мить на порозі хати мовчки з’явився Бублик. Він ступив уперед, сів на покосі, вирівняв ступні лап і подивився прямо на дітей. Його жовті очі блищали так, ніби в них відбивалися самі зорі.

У його спокійному погляді не було страху чи здивування. Там було щось інше — це була впевненість того, хто вже знає фінал справжньої історії. Він просто сидів і чекав, поки малюки самі дійдуть правди.

Але навіть у тому мовчанні лунав натяк: це ще не кінець. Бо кожна розкрита тайна — це лише двері до нової, значно більшої загадки.