38. Погляд із паркану

Слова пасічника Степана про ставок переслідували їх навіть уві сні, навіть коли шелестіла трава. І ось знову — під старим, величезним дубом, який уже встиг стати Таємною штаб-квартирою Малих Детективів.

Соломія вмостилася на колоду, вдивляючись у бік тінистої галявини, за якою ставок ховався в морі очерету.

— Він щось приховує, — тихо сказала вона, і в її голосі чувся вирішальний акорд: назад дороги немає.

— Так, але що саме? — запитав Максим, заглянувши в свій блокнот, де вже ламалися сторінки від записів: свідки, сліди, докази, навіть малюнок корови в окулярах. Відповідей не було — лише нові питання.

— Ми мусимо йти туди самі, — рішуче сказав Тимко і скочив з колоди. — Інакше ніхто не дізнається правди.

— Він же попереджав про небезпеку, — знову зазвучав голос Івана, коли той поправив окуляри втретє за хвилину, намагаючись відчувати себе впевненіше.

— А чи ми колись боялися небезпеки? — гордо перепитав Максим.

— Боялися… — тихо зізнався Іван.

— То сьогодні ми мусимо прикидатися, що не боїмося, — підсумувала Соломія з легкою усмішкою. — Образ відважного слідчого — це вже половина успіху.

У ту мить на паркані з’явився Бублик. Він спустився з даху величавою ходою: муркотів, наче задоволений критик, що щойно дочитав найзахопливіший роман, і дивився на них очима, сповненими внутрішньої впевненості.

— Він знає більше, ніж говорить? — прошепотів Тимко.

— Бублик не вміє говорити, — буркнув Іван.

— Ось саме, — погодився Тимко. — Мовчить, але бачить усе.

Максим підійшов до паркану, подивився в котячі очі і тихо запитав:

— Бублику, якщо ти щось знаєш — покажи знак.

Кіт повільно моргнув, позіхнув, ніби сказав: «Запасіться терпінням», а потім одним стрибком зістрибнув з паркану і неспішно рушив до кутка городу.

Саме туди, де вузенька стежка вела крізь очерет до ставка.

Друзі обмінялися поглядами — у кожного з них спалахнув вогник пригоди.

— Ось тобі знак… — тихо мовила Соломія.

Максим лише кивнув.

Час настав.

І троє малих детективів, озброївшись тортиком і пиріжками, рушили стежкою слідом за Бубликом — у саме серце таємниці, що ховалася за горизонтом очерету.