35. Ризикований план

Слідопити зібралися під старим дубом уже вдруге за день — цього разу не за тортами та пиріжками, а щоб остаточно затвердити план, який міг перевернути все розслідування.

Усі погляди були спрямовані на блокнот у руках Максима. Він торкнувся аркуша, де списком викладені ключові факти:

“Ґудзик біля хліва… нічна прогулянка до ставка… і свіжа покупка трьох мотків грубої мотузки.”

— Виглядає так, ніби пасічник Степан щось затіває, — промовив Максим голосом справжнього капітана, що знає: рішення має бути кмітливим.

— Він мусить ховати не лише корову, — додав Іван, озираючись з нервовою усмішкою. — Три мотки мотузки… Це вже не жарт.

— Він щось задумав, — впевнено сказала Соломія. Стояла вона з блокнотом у руках, погляд її був таким проникливим, що і яблуня в саду зніяковіла б під натиском.

— Але як ми дізнаємося правду? — запитав Тимко, озиравшись на пасіку вдалині. Там між хатинами вуликів тихо дзижчали бджоли, неначе охоронці таємниці.

Соломія занурилася в роздуми, а потім раптом зійнялася так швидко, ніби стримала довгу мить невисловленого рішення:

— Я піду під прикриттям.

Хлопці застигли.

— Що?! — вигукнув Іван, калібруючи очі в окулярах, мовнайтонший нічний приціл. — Ти ж збожеволієш! Там бджоли! І мотузка! І сам Степан!

— Це наш шанс дізнатися все, — твердо сказала Соломія, ніби промовляла промову перед вирішальною битвою. — Якщо ми не ризикнемо, корова Галя так і залишиться в тіні загадки.

— Я геть не впевнений… — почав було Тимко, та Соломія підняла палець:

— Я погоджуюсь на все. Я одягну вулик, скажу, що хочу допомогти з медом — а насправді буду спостерігати. Ніхто не здогадається.

Хлопці переглянулися: на обличчях у кожного застигло одночасно “Ой, ні!” і “Вона все одно піде!”. І лишилося одне питання:

— Ти серйозно йдеш сама? — запитав Максим, намагаючись знайти краплину впевненості у власному голосі.

— Ні, — підсміхнулася Соломія, — але ви будете поруч. Сховаєтесь на городі за пасікою. У кущах. Якщо щось станеться — ви мене підтримаєте.

— А якщо тебе вкусить бджола? — стривожився Тимко.

— Тоді вилийте на місце укусу холодної води і не забудьте зняти відео! — усміхнулася Соломія. — Я хочу довести, що вмію бути справжньою детективкою.

Максим глянув на друзів і промовив із таким серйозним виразом, що у повітрі запанувала справжня урочистість:

— Операція «Пасічник» — офіційно починається зараз!

Наступного ж вечора вулик засяяв ледь чутним дзижчанням, а троє хлопців притислися до кущів, дивлячись, як Соломія, у білій блузі та стекляними окулярами від пилу, проступила поміж рядами вуликів. Там, за дерев’яними стінами медового королівства, вона побачила пасічника Степана, який натякав пальцем на три мотки мотузки — ніби дав зрозуміти: таємниця ось-ось розкриється.

І десь високо над всім цим — на даху сараю — у темряві сидів Бублик. Його жовті очі світились, мов смолоскипи ночі. Він не промовив жодного слова, але його погляд говорив ясніше, ніж найгучніший крик:

«Ви на правильному шляху. Приготуйтеся — правда наближається.»