32. Пасічник і мотузка

Слідопити метушилися біля прилавка, роздумуючи, що робити з тортом-«пінкою» та пиріжками «без сиру», як раптом у дверях магазину пролунав дзвінок, наче заклик на зміну в школі.

Увійшов пасічник Степан. Його поява завжди була трохи загадковою, але цього ранку він перевершив усі очікування: не виголосив жодного слова, лише дістав із кишені зім’яту записку й передав її тітці Ганні.

Ганна зосереджено прочитала папірець, кивнула й швидко зникла в підсобці. Мить потому повернулася з трьома мотками мотузки: грубі, сірі, міцні — саме такі, які пасічник зазвичай носив із собою, мов секретну зброю.

Максим штовхнув Соломію ліктем:
— Бачиш?

— Він щось задумав… — тихо відповіла вона.

— Може, це щоб корову прив’язати? — вирвався у відповідь Іван і мало не вдарив Тимка ліктем у коліно.

— Тихіше будь, фантазере, — буркнув Максим.

Степан мовчки розплатився за мотузку, взяв пакунок і вийшов. Дзвінок дверей пролунав удруге, і атмосфера змінилася так раптово, ніби в кімнаті вимкнули джерело світла.

Діти переглянулися.
— Треба його простежити, — рішуче сказав Максим.

Усі поглянули на Івана.
— Чого я? — занепокоївся той, стискуючи блокнот.
— Бо ти найменш помітний, — відповів Максим.
— І кепка твоя з написом «NASA» відвертає увагу, — підсміявся Тимко.

Іван похитав головою, глибше кинув кепку на лоб, зобразив надзвичайно серйозний «шпигунський» вираз і непомітно вирушив за пасічником.

А продавчиня Ганна, витираючи руки рушником, хитро глянула їм услід:
— А чого це ви за Степаном стежите?

Слідопити завмерли. Тиша наповнила магазин, а пиріжки в духовці десь тихенько позіхали.

Максим усміхнувся:
— Та ні, просто… він нас навчив вузли зав’язувати. Потренуватися вирішили.

— Ага-ага… — усміхнулася Ганна. — Ну-ну…

Її погляд блищав так, ніби вона знала більше, ніж дозволяла казати. І зовсім не виключено, що саме вона першою дізнається всі секрети — а потім пригостить слідопитів свіжими пиріжками.