31. Місія: торт і пиріжки

Магазин у Шпилях був не просто крамницею з хлібом і сірниками. Це був справжній осередок сільських новин, ніби маленька поштамт-радіо без інтернету. Усе, що коїлося за десять кілометрів навкруги, зрештою опинялося тут — поміж банками солоних огірків і пакунками локшини.

Слідопити ступили всередину похитуючись, наче справжні агенти під прикриттям. Максим так старанно натягнув кепку на лоб, що здавалося, вона має приховати його обличчя.

Та одразу їх упізнала тітка Ганна, яка стояла за прилавком з усмішкою, здатною виявити шпигуна за кілометр:

— Ой, це ви, наші мисливці за коровою! — голос у неї прозвучав так весело, що у дітей похитнулася рішучість.

— Просто… слідопити, — серйозно відповів Максим і поклав руку на серце, щоб додати ваґи титулу.

— Ага, — підморгнула Ганна. — Чого вам треба?

— Нам… торт і пиріжки з сиром, — промовив Тимко, ніби просив у неї щось неймовірне.

Тітка Ганна хитнула головою:

— Торт, кажете? Є один яблучний, з такою ніжною пінкою зверху, — вона позірно прикинула, що розглядає шийку пляшки. — А шоколадного нема. І пиріжки… тільки з повидлом. Сирні будуть пізніше, тітка Люба обіцяла принести до обіду.

Слідопити мовчки переглянулися.

— А що таке ці “пінка”? — обережно прошепотів Іван.

— Це той пухкий шар, що не шоколад, — пояснив Максим з усмішкою, мов давав урок.

Операція «Солодощі»… відкладається. І разом із нею — допити бабусь, а значить, й відповіді на всі запитання.

Поки торт із пінкою та сирні пиріжки не опиняться в їхніх руках, сільські інформаторки й надалі мовчки дивитимуться скоса, неначе старий сейф без ключа.

А на вулиці, як строкачок, сидів Бублик на поштовій лавці. Він дивився на магазин, уважний і задумливий. Можливо, саме він уже знає, коли завітає торт. Або ж коли бабусі нарешті заговорять.