30. Залишки слідів і план дій

Максим витягнув із кишені той самий клаптик тканини, що ховав із ночі. Він розгорнув його на долоні — темний, грубий, із торочками по краю.

— Маємо з’ясувати, кому це належить, — сказав він із впевненістю справжнього слідчого, який тільки-но знайшов нитку, що веде до великої справи.

Друзі переглянулися: в очах у кожного була суміш рішучості, тривоги й легенького недосипу. Вони відчули — ця історія сягає глибше, ніж вони гадали.

Але спочатку треба виконати ще одну справу: операцію «Солодощі». Бабусі ж не люблять чекати, коли йдеться про торт і гарячі пиріжки з домашнім сиром.

— Без їхніх свідчень ми не рухнемо далі, — нагадав Іван. — Бабусі бачили більше, ніж кажуть.

— Торт, пиріжки та бабусі з усіма їхніми секретами, — підбила підсумок Соломія, червоним маркером занотовуючи новий пункт.

— А може, їх уже хтось підкупив? — зауважив Тимко. — Може, тому вони мовчать?

— Тоді саме час їх «розговорити», — вирішив Максим, стискаючи клаптик тканини. — Якщо хтось прагне їхнього мовчання — значить, бабусі знають щось справді важливе.

На мить запанувала тиша. А тоді в повітрі пролунав шурхіт.

Бублик.

Він сидів під парканом, обережно вилизував лапу й дивився на них так, ніби вже бачив цей сюжет сто разів.

— Ти все знаєш, так? — звернувся до кота Максим.

Бублик не зворушився. Лише тихо підняв голову, ніби кажучи: «Знати одне, а говорити інше — це різні речі».

Він повільно вийшов у бік сараю, зникнув у тіні так само несподівано, як з’явився, залишивши за собою легкий подщебет загадки.

Але тепер усі були впевнені в одному: Бублик знає більше, ніж хто-небудь інший. Питання лише в тому, чи встигнуть вони розкрити правду до того, як стане занадто пізно.