29. Ранкова нарада

Наступного ранку Максим зібрав усіх під старим дубом. Він виглядав зовсім не як зазвичай — недоспаний, з серйозним обличчям і поглядом, який буває лише у тих, хто щось побачив і не хоче, щоб усі вважали його вигадником.

— Друзі, — почав він тихо, і навіть Бублик, що дрімав під лавкою, припинив вилизувати лапу. — Уночі сталося щось незвичайне.

— Що саме? — Соломія миттю дістала блокнот.

— Хтось прийшов у двір, — сказав Максим, спершись на дубове коріння. — Стояв біля хліва… А потім раптом зник.

— Ти це бачив сам? — здивувався Тимко так голосно, що з дуба злетіли горобці.

— Я не хотів вас будити, — пояснив Максим. — Було тихо. Кілька кроків — і тиша. Двері хліва скрипнули, клацнули — і ніхто.

— Який він був? — запитала Соломія, не відриваючись від блокнота.

— Високий, у темному пальті, — відповів Максим. — Тінь, нічого більше.

— Може, це маніяк? — підхопив Іван із блиском в очах. — Або секретний агент? Або справжній перевертень?

— Ох ти, фантазере, — засміялася Соломія, хоча сама зупинилася, щоб записати кожне слово.

— Він шукав щось… або ховав, — додав Максим, киваючи на землю. — Там були свіжі сліди і знову клаптик темної тканини — такий самий, як ми вже бачили.

Друзі переглянулися. Раптом усвідомили, що справа з коровою Галею перетворилась на справжню детективну загадку.

— Може, її не викрали, — задумливо сказав Тимко, — а просто сховали тут, під маскою ночі?

Настала тиша. Лише вітерець шелестів у листі.

— Але хто? — тихо запитав Іван. — І для чого йому це робити?

Кіт Бублик повільно підвівся, потягнувся й кинув погляд у бік ставка, наче показуючи новий слід.

І в цю мить кожен із друзів зрозумів: цей ранок — початок найцікавішого етапу розслідування. Хтось тут щось ховає. А може, навіть когось…