27. Дивний звук

Слідопити вирішили: наступного дня операція «Солодощі» триватиме від самого ранку до вечора — спочатку шукатимуть справжній шоколадний торт і гарячі пиріжки з сиром, а тоді — розкриватимуть таємницю. Усі погодилися одноголосно.

Але ніч мала інші плани.

Максим у мить прокинувся, ніби хтось тихенько штовхнув його за вухо. У кімнаті стояла тиша, тільки слабкий місяць проглядав крізь штору, розкидаючи бліді плями на підвіконня.

Разом із темрявою долинув шурхіт — легкий, неначе шелест старого листя, але точно не вітер. Максим завмер під ковдрою: серце його билось так голосно, що він міг би почути барабан на далекому рок-концерті.

Він принишк, стараючись переконати себе, що це просто Жулик ходить двором, або вітер колихає гілку за вікном. Та раптом почув кроки — тихі, обережні й незворушні, мов кроки маленького злодія, який не хоче нікого розбудити.

Максим поволі сів на ліжку, пригорнув руку до ліхтарика зі шухляди «на всякий випадок» і підповз до вікна. Кожен звук здригував його, кожен вимірював відстань між ним та дверима хліва.

І тоді — клац.

Скрип увійшов у ніч, повільний і тягучий, наче старе дерево зітхнуло глибоко. Двері хліва закрилися з різким пчихом — зовні чути було звук удару, як завіса, що стулюється в театрі.

Максим відчув, як холодний піт виступив на скронях. Хтось був у дворі. Посеред ночі. Біля хліва, де ще вчора він уважно вивчав сліди.

Тихо, майже не дихаючи, він вистромив голову у вікно. Сад спав, курник притих, а місячне сяйво лагідно лягало на стежки й кущі. Але повітря здавалося іншим — ніби місце злочину прокинулося і чекає на дослідника.

Наступного ранку слідопитам доведеться вирішити: чи вистачить їм сил — і, головне, чи вистачить пиріжків — щоб знайти правду, коли таємниця вже сама пролізла до хліва під покривом нічної темряви?