26. Операція «Солодощі»

Четверо друзів знову зібралися під старим дубом. Вони були стомлені, вкрити пилом полудня і трохи зневірені, але зовсім не переможені — справжня детективна праця не знає вихідних, навіть коли йдеться про літо, село та одну дуже підозрілу корову.

— Ну що ж далі? — запитав Максим, витираючи піт зі чола.

— Баба Варвара хоче торт, — невимушено сказала Соломія, перегортаючи сторінки в блокноті.

— А баба Галя — пиріжки, — підхопив Іван із легким докором.

— Ми що, доставка їжі? — здивувався Тимко. — Село-Eats?

— Певно так, — зітхнула Соломія. — Хоча ми слідчі, а не кондитери.

— Та вони точно знають щось важливе, — нагадав Максим. — І ми поки що ні.

Раптом у тиші пролунав легкий шелест листя й далекий гавкіт Жулика, а друзі завмерли, кожен обмірковуючи: як видобути з бабусь потрібні відомості?

— То що, оголосимо Операцію «Солодощі»? — захищено тихо прошепотів Іван, стискаючи ручку.

Максим устав і глянув угору, немов шукав у небі натхнення:

— Схоже, доведеться. Детективна справа — це не лише погоні й розгадки. Іноді вона починається з шматочка торта.

Тим часом Бублик, ніби не слухаючи їхніх розмов, неквапно потягся під старою лавкою, позіхнув півобличчям — і пішов собі геть. Самотній, але впевнений.

— Куди це він? — розгублено запитав Тимко.

— Не знаю… — промовив Максим. — Але він точно знає більше, ніж ми.

Кіт ішов уперед, не озираючись, а його хвіст ритмічно колихався, мов метроном. Здавалося, він уже щось розгадав і хоче привезти друзів до нових пригод.

Максим зібрав друзів поглядом:

— Добре. Наш план:

1. дістати торт і пиріжки;

2. допитати бабусь;

3. з’ясувати, що знає Бублик.

Всі троє кивнули — у їхніх очах спалахнула рішучість і трохи голоду. Це було не просто літо й не просто корова. Це було справжнє розслідування, яке тільки починалося.