22. Вторгнення і втеча

Максим клацнув пальцями, неначе режисер перед надважливим кадром, і промовив:

— Отож, схема проста. Соломія й Іван залишаються тут, оберігають штаб. А ми з Тимком… йдемо перевіряти візок!

— Як саме? — перепитав Іван, але вже знав, що відповіді не дочекається.

— Ти знаєш інший спосіб? — підморгнув Максим.
— Ні… — зітхнув Тимко. — Тоді біжимо!

Вони миттю оббігли город, стрибнули через стос старих дощок і зникли серед високих буряків. Серця колотилися, ніби барабани на ярмарку, а повітря стискалося від напруги, немов гумова кулька перед вибухом.

За поворотом, біля ставка, Ігор приспів, перепочиваючи. Візок, оббитий жердинами, зупинився під старим вербою. Були помітні заломини соломи, а зверху акуратно накинута велика біла тканина ховала те, що вони шукали.

— Швидко… — шепнув Максим, вказуючи на візок.
— У нас є хвилина! — додав Тимко, і вони одночасно нахилилися до тканини.

Очі расширилися в один момент.

— ОГО! — Тимко аж присів.
— ЩО?! — мало не кричав Максим, стискаючи плече друга.

Під білою тканиною вимальовувався темний плямистий силует. Великий, розпластаний, із довгими шерстинками, що виднілися крізь отвори в соломі.

— Це що… тварина? — прошепотів Максим, не в змозі відвести погляду.
— Так, але не корова! — відповів Тимко, тремтячи, водночас потягнув край тканини ще трохи.

І тут біла «штора» здерлася вниз, мов завіса на страшному спектаклі. Силует оживав під сонячним сяйвом: лапи, згорблена спина, глибокий вигин шиї…

— Твою ж…!!! — випалив Максим, коли вдалині пролунав різкий голос:

— ХТО ТАМ?! — це був Ігор, який раптом підвів голову й побачив непроханих гостей.

— АААА! — закричали хлопці й кинули тканину назад, неначе палюче вугілля, а потім понеслись додому з усіх ніг.

Ігор стрибнув на ноги, махнув рукою і буркнув таке, що гуси навколо злякано притихли:

— Ви що, зовсім?!

Максим і Тимко мчали крізь грядки, перелітали через пеньки й прокручували в головах: «Що ми тільки-но бачили?!» Мчали двором діда Петра, перелетіли порожню діжу і тільки спіткнувшись об пень Жулика, вилетіли на вулицю.

Позаду залишилися й Ігор з візком, й таємничий вантаж під білосніжною тканиною. Попереду ж — старий дуб, який, здавалося, вдихнув разом з ними життя:

— Що там було?! — кричав Іван, коли вони зупинилися, схлипуючи від адреналіну.
— Там щось велике, волохате і… пахло сіном і чимось тваринним, — тихо відповів Тимко, згортаючи рукавички.

З даху сусіднього курятника Бублик глянув униз і урочисто промуркотів:

— Мур… Готуйтесь до найцікавішого, бо справжня пригода тільки-но почалася!