17. Ґудзик і пасічник

Він показував на щось блискуче в траві — маленьке й ледь помітне, але точно не природного походження.

— Ого! — присів Тимко, щоб краще роздивитися. — Що це може бути?

Максим сам обережно нахилився, витягнув знахідку й підніс її на рівень очей. У нього в пальцях заблищав старенький срібний ґудзик: трохи затертий, трохи потемнілий, та явно не з сучасного одягу.

— Дивно… — пробурмотів він. — Такий ґудзик мені раніше не зустрічався. І точно не корівський.

Соломія обережно взяла ґудзик у руки, повернула його торцями, всілася ближче й уважно придивилася, ніби розшифровувала таємний знак.

— Друзі, — раптом вимовила вона, — я впевнена, кому він належить.

Усі як одна завмерли й різко повернулися до неї. Напруга наростала, наче перед останнім кадром цікавого серіалу.

— Кому? — голоси з’явилися майже одночасно.

Соломія повільно підняла голову, трохи тремтячи від хвилювання, і вказала рукою в бік сільського магазину.

— Пасічник Степан, — сухо сказала вона. — Він завжди ходить у піджаку зі срібними ґудзиками, такими ж старими і трохи потерто­стями. Навіть влітку, навіть серед бджіл.

Тиша розчинилася в гудінні далекого трактора. Іван глибоко вдихнув і кивнув, ніби перевіряючи, що не заснув.

— Пасічник? — запитав він, і його очі стали великими, як блюдця. — Той самий, що дивиться крізь лобове скло, наче мисливець?

— Саме він, — підтвердила Соломія. — Я бачила його кілька разів біля вуликів з піджаком на плечах.

Максим стискав ґудзик у руці й дивився спочатку туди, потім на Бублика. Кіт саме ліниво потягнувся, ніби йому було байдуже до всіх труднощів світу.

Потім Бублик піднявся, зробив кілька кроків і рушив упевненим кроком уздовж паркану в бік магазину, мов покликаний вести команду до істини.

— Він щось знає, — пошепки сказав Іван. — І тепер він веде нас далі.

— Ну ж бо, — усміхнувся Максим і потягнув Соломію за руку. — Зараз ми дізнаємося, чи справді це пан Степан має стосунок до зникнення Галі.

Під магазинами вже завішувалася свіжа тінь, але слідопити не зупинялися: вони рушили за Бубликом, тримаючи ґудзик у кишені, щедрою краплиною надії в серці. Справжній доказ був у них в руках, і тепер настав час з’ясувати — що приховує пасічник Степан, і чи не зачарував він нашу корову мідним липким медом.

Наступним вечором розпочнеться Операція «Піджак і Пасіка», і друзі будуть готові до всіх несподіванок: бджолиного дзижчання, солодкого духу меду і, можливо, навіть до корови, що вистрибне з-під крила літака інопланетян!