13. Операція «Стеження за котом»

Поки Максим і Соломія вели своє шпигунське розслідування, нічого не віщувало спокою в затишному подвір’ї баби Марії. Операція «Стеження за котом» розгорталася з такою напругою, ніби на кін стояли найцінніші секрети.

Максим і Соломія мов двоє невидимок прослизнули повз дровітню. Там висіли мотузки з сушеною білизною, ніби прапори минулої війни, а серед дров лежали старі сокири й обапілки, які давно не бачили роботи. Проте це не зупинило наших юних агентів: перед ними — головний підозрюваний у справі зниклої корови.

Кіт Бублик сидів неподалік хліва. Його вуха ледь тремтіли, неначе він ловив найменший шелест. Очі блищали допитливістю, а носик то й діло дригався, ніби він уже вловив слід найціннішої інформації.

— Дивись, — пошепки прошепотіла Соломія, прикрившись старою курткою, що ще вчора висіла на цвяху. — Він нюхає землю з такою увагою, немов шукає сліди невидимого злочинця.

— Мишу? — тихо припустив Максим. — Чи, може, щось набагато важливіше?

Кіт несподівано підняв голову, уважно озирнувся — і раптом одним стрибком кинувся до паркану.

— Він рушив уперед! — ледь не шепнув Максим, ледь не висмикнувши руку із рукава.

— Слідуємо негайно! — коротко відрізала Соломія, і вони рушили за котом, ніби в погоні за тінню.

Підкрадаючись тихо, як справжні шпигуни, вони минули кілька пустих бочок і старий колодязь із знебарвленим від дощу мотузком. Але Бублик був не просто котом — він виявився справжнім майстром витончених трюків.

Знайти його було складно: спочатку він зник за рогом хати, потім з’явився на високій колоді, а через мить уже піднімався на дах старого сараю, немов вправний акробат.

— Що він там робить? — важко видихнув Максим, задираючи голову так високо, що скули затремтіли від напруги.

— Він тролить нас! — з усією серйозністю констатувала Соломія, ніби писала дисертацію про котячу психологію. — Дивись, які рухи — це чисте знущання.

Кіт обернувся, дозволив імпозантно виглядати своєму сіро-білому хутру на ранковому сонці. Його погляд упав на двох маленьких детективів унизу з таким виразом, наче вони — жалюгідні маріонетки, які досі не розгадали його таємницю.

Потім Бублик повільно присів, облизав хвіст і почав розмірено вилизуватися, демонструючи своє невдоволення їхніми зусиллями.

— Ми його втратили… — пробурмотів Максим і зів’яленько присів на зрубану колоду, неначе поразка вже була самосправджуваною.

— Заспокойся, — м’яко промовила Соломія. — Ми ж знаємо, що він щось нюхав біля хліва. Завтра повернемося туди. Він показав нам напрямок — просто не прямо.

Максим витягнув блокнот і вписав кілька рядків:

Операція «Огірки» — успішна. Операція «Стеження за котом» — тимчасово провалена.

— Але війна ще не закінчилась, — тихо додав він.

Саме в той момент Бублик, ніби почувши це, демонстративно позіхнув і, стрибнувши з даху, зник за кутом сараю.

Ранкове сонце м’яко фарбувало стіни хати в золотавий колір, але холодок незавершеної справи все ще повис у повітрі.

Діти встали і, обмінявшись рішучими поглядами, рушили до хліва. Попереду їх чекали нові підказки, несподівані повороти — і, безперечно, ще один бій за істину в Таємниці зниклої Галі.