9. Сухарики та глухий кут

Максим, Соломія, Тимко й Іван сиділи на колоді біля двору баби Марії, похиливши голови — не від смутку, а від безупинного хрускоту сухариків та відчуття, що розгадка десь вислизає.

Тиша розбилася під кутким звуком сухарикового хрускоту, коли Тимко дотягнувся до останнього шматочка:

— Давайте спробуємо мислити логічно, — звернулася Соломія, витираючи руки об вже не надто чисті шорти. — Відкидаємо всі фантазії й залишаємо лише факти.

— Факти? — зітхнув Тимко. — Це ж займає вічність. Я краще піду за ще сухариками.

Але Максим схопив його за футболку й тихо сказав:

— Нікуди не йдеш. Ми тут усе вирішимо.

Тимко плюхнувся назад і буркнув щось про «права на перекус», але зір невідступного командира переміг.

Максим глянув у далечінь, ніби шукав відповіді в хмарах:

— Є версія, що Галю вкрали. Але може, вона втекла сама?

Іван підняв голову: на його аркуші красувався начерк інопланетного візка.

— Як? Вона ж корова, паспорта нема!

— Не вдавай із себе експерта, — похмуро відповів Максим. — Двері відчинені. Сліди ведуть до дороги. Можливо, вона рушила в місто.

— У місто? Модельну кар’єру в коров’ячих журналах? — поцікавилася Соломія, поглядом кликаючи дітей до серйозності.

— Чому б ні? — Тимко вже горів ідеєю. — Там знімають кіно, рекламу молока, «Село має талант»…

Максим дивився на нього так, наче роздумував, чи вдарити мішком із буряками, але замість цього сказав:

— Ми досліджуємо реальні сліди, а не фантастичні сценарії.

— Добре, — зітхнула Соломія. — Якщо Галя пішла сама, хтось її до цього спонукав.

Іван ожив:

— Може, її гіпнозом звалили? Читав про ментальні пастки для рогатих істот!

— Іване, — холодно промовила Соломія, — ще раз про гіпноз — і ти писатимеш вибачення в блокноті цілий день.

Іван стривожено кивнув і склав свій зошит уздовж прорізі.

Максим потягнувся й подивився на хату баби Марії, де чулися докори на адресу Жулика за його нову калюжу:

— Треба повернутися до хліва. Можливо, там ми щось пропустили.

У той час Бублик, що лежав поруч і здавалося спить, раптом підвів голову, глянув на дітей і поважно встав. Він потягнувся, зневажливо облизав плече й рушив убік городу.

— Дивіться! — вигукнув Іван. — Він випростовується — значить, щось знайшов!

Соломія підхопила блокнот, Максим схопив гілочку — і всі четверо, слідом за Бубликом, рушили до хліва.

Сухарики слетіли з колоди, розв’язуючи новий етап їхньої справи. Адже справжня пригода починалася саме тепер.