5. Бублик знає більше

Бублик спустився з ґанку, потягнувся так довго, ніби приготувався до справжньої котячої пенсії, а потім неквапно попрямував до сільської дороги.

Максим помітив це першим і, стискаючи кулаки за спиною, уважно стежив за котом:

— Куди це він прямує? — тихо запитав він.

— Мабуть, по своїх котячих справах, — зауважила Соломія, піднімаючи погляд до стежки, — або ж винюхав щось важливе для розслідування.

Іван усміхнувся і кивнув:

— Можливо, він веде нас до гарячої слідини! — запропонував він, мружачи очі від передчуття пригоди.

— Ох, Іване, — засміявся Тимко, — твої фантазії не знають меж! Але хто знає, може, котяча інтуїція нам дуже допоможе.

Бублик раптом зупинився, підняв голову і подивився на дітей таким поглядом, ніби питав: «Ви серйозно збираєтеся за мною йти?» Потім він повільно зітхнув, ніби бажаючи додати вчинку театральності, і тихо звернув за ріг хати.

— Треба не втрачати його з поля зору, — вирішив Максим і вже був готовий рушати слідом.

— Але спочатку поговоримо з бабою Варварою, — нагадав Тимко. — Вона все бачить і чула навіть, коли в сусіда вчора буряк перекипів.

— Якщо вона захоче нам допомогти, — додала Соломія з легким сумнівом.

Діти обмінялися поглядами, стежачи за котом, який спокійно попрямував у тінь старого сараю. Там він зупинився, уважно принюхався й зробив крок уперед… ніби натякаючи, що саме тут починається нова підказка.

І поки слідопити прямували до баби Варвари, Бублик уже пірнав у сутінки, де чекав наступний ключ до таємниці зниклої Галі.

Наступний крок — дізнатися, що знає найінформованіша людина села.