3. Перше розслідування

У селі Шпилі біля хліва вже метушилися четверо юних детективів. Поряд, мов справжній старший товариш, сидів кіт Бублик, очі якого блищали зацікавленістю.

Максим нахилився і серйозно оглянув ґрунт біля дверей. Русяве волосся вибилося з-під кашкета, а брови зійшлися на переніссі. Він провів пальцем по землі, де залишилися дивні відбитки.

— Схоже, хтось поспішав, — сказав він тихо, але так, щоб усі почули. — Ці сліди ведуть уперед, до старих яблунь.

Іван, який стояв трохи осторонь з блокнотом у руках, раптом підвів голову.

— Уявіть собі! — вигукнув він. — Можливо, це справа не тільки нашого села. Що, як корова виявилася надто цікавою для прибульців? Але спочатку перевіримо всі земні версії.

Він поправив окуляри, які трохи спустилися на ніс, і записав у блокнот кілька рядків.

Тимко в цей час підстрибував навколо хліва, тримаючи в руках мотузку.

— Я перевірю дах! — вигукнув він із ентузіазмом. — Може, там є димар або потайний лаз, через який корова могла втекти.

— Добре, — кивнув Максим. — Але ми маємо діяти разом.

Соломія тихесенько підійшла до дверей і довго розглядала засувку.

— Подивіться на це, — сказала вона, — тут немає подряпин, ніби двері відкривали обережно. Значить, хтось вміє поводитися з худобою. Галя пішла добровільно або ж хтось підкупив її смаколиками.

Усі обмінялися зацікавленими поглядами.

Кіт Бублик стрибнув на поріг хліва, обнюхав кімнату і поважно сів посередині.

— Мяу! — наче дав знати він, що саме тут приховано найважливіше.

— Бублик уже щось помітив, — прошепотіла Соломія. — Підемо за ним!

Діти кивнули і рушили слідом за котом — до старого саду, де, за легендою, діяв загадковий нічний візник. Їхні серця билися в унісон: попереду чекало перше велике розслідування, і вони відчували себе справжніми слідопитами!