1. Зникнення Галі

У самісінькому серці села Шпилі ранок почався з дивовижного гамору. Замість звичних викриків про втечу поросятка чи нестримний біг пса Жулика за курми, настала тиша — але тільки на мить. Уже за мить усі ледь не збіглися до хліва, де трапилася справжня таємниця.

Баба Марія з’явилася першою: у яскравій хустині, з дідом відром у руці. Вона зі звичним оптимізмом зазирнула в двері:

— Ой, де ж ти, моя Гале? — запитала бабуся, лагідно погладивши стіну хліва. — Сьогодні я мала приготувати тобі особливий сніданок!

Та замість привітного «му-у-у» глибинне соромітне пусто. Баба Марія підскочила й завикала:

— Ой, матінко! Галю забрали! — її голос лунав так гучно, що гуси діда Петра розпурхалися струнким обозом і кидалися в бік школи.

За мить під парканом уже зібралася ціла компанія допитливих «детективів».

— Не хвилюйтесь, бабусю, — мовив Максим, підбігаючи з урочистим виглядом. — Ми обов’язково знайдемо Галю!

Іван, із натягнутим зошитом у руці, уважно оглянув сліди на землі:

— Подивіться, — сказав він, вказуючи на тонкі риски від копит, що вели в бік старої ями, — тут хтось поспішав. Але чому б не обрати інший шлях? Цікаво, чи помітили ви недавно щось дивне в селі?

Тимко, який завжди готовий до екстремальних ідей, щойно почув «цікаво», одразу ж приладнався:

— Я забігаю на дах хліва! — вигукнув він, стрибнувши, наче горобець. — Можливо, там є секретний лаз, про який ніхто не здогадується!

Баба Варвара, що стояла поруч із заклопотаним Жуликом, похитала головою:

— Ох, ці діти… Але поштар Василь цього тижня справді поводився дивно: плутав листи та даремно ходив по дворах.

Тим часом Соломія тихенько нагнулася біля входу й уважно оглядала землю:

— Слухайте, — прошепотіла вона, — сліди котячих лапок ведуть до соснових кущів поруч із хлівцем. Значить, хтось уже перевірив цю дорогу…

У ту ж мить із-за чагарника з’явився кіт Бублик: гордовитий, пухнастий і такий серйозний, ніби на нього лежить відповідальність за весь світ.

— Мяу! — прогримів він важливим тоном. — Поки ви сперечаєтеся, я вже обходжу територію. Сліди ведуть у бік старої садиби за ставком. Там вночі світилося якесь дивне світло.

Діти обмінялися блискучими поглядами.

— То куди марш? — запитав Максим, поправляючи рюкзак.

— Спочатку перевіримо кущі біля хліва, — вирішила Соломія. — А потім рушимо до садиби. Там, гадаю, знайдемо перші докази.

— Домовилися, — кивнув Іван і пішов вперед, уважно знімаючи сліди на зошит. — Ніяких «дурників» і образ — тільки розумна робота та дружня допомога!

Усі весело загомоніли, а пес Жулик, нарешті відчувши, що може стати корисним, зашпортнувся попереду, мов справжній охоронець. І так почалася їхня велика пригода з розкриття Таємниці зниклої Галі — із шаленою швидкістю, сміхом і впевненістю, що жодна змова НАТО не встоїть перед хоробрістю чотирьох друзів та одного розумного кота!