Глава 3. КРАКЕН СПРИТНИК

- Якого дідька ти зупинився? - прогарчав привид.

Нам пощастило. Я кажу «нам», тому що бажання Тверезого Бена випити було мало не сильніше мого бажання вибратися з підземелля. Може, тільки завдяки цьому він не кинув шукати порожнечі в стіні і вивів-таки мене до потайної плити, що відкривала замасковані двері. Без примари я б нізащо не зміг її відкрити, тому я був вдячний йому настільки, що дав собі обітницю напоїти нового товарища до безпам'ятства, як тільки випаде така можливість.

Після того, як ми увійшли в потайні двері, ми потрапили в довгий коридор без відгалужень і вигинів. Він плавно спускався вниз і за моїми прикидами повинен був вивести нас кудись до річки, хоча перевірити це поки не вийшло.

І не вийшло з тієї простої причини, що вихід з таємного ходу надійно охоронявся. Ні, не було духів і смертоносних пасток, не стояли біля виходу вартові зі списами, що вимагають ключ. Все було набагато простіше. Печеру, якою закінчувався коридор, зайняла лісова рись. Причому не одна, а з кошеням. І якраз зараз вона відпочивала на купі сухого листя і вилизувала свого малюка.

Добре ще, що я не відкрив двері відразу, як того вимагав Бен, а заглянув в оглядову щілину, обладнану поруч з механізмом відмикання.

Було зрозуміло, що просто пройти мимо не вийде. Може, рисі на Землі і не нападають на людей, але тут у них може бути зовсім інший характер, та й мати захищатиме дитинча, тобто гарантовано атакує. Тому я, як відомий персонаж, чогось очкую біля дверей, а пірат мене мало не стусанами на вихід жене. Звичайно, він же привид, рись йому нічого не відкусить!

- Слухай, помовч-ка ти, - цикнув я на нього, - хіба не бачиш рись? Тільки вийду - відразу кинеться.

- А меч тобі навіщо? - презирливо скривив губи пірат. - Вжик - і немає голови. І йди куди хочеш.

- Забув, як я з тобою воював? - хмикнув я. - З мене мечник, як з тебе святенник. Я поки цю кішку зарубаю, вона мені всі виступаючі частини тіла повідриває.

- Так що тепер, сидіти тут?

- Звичайно, сидіти, сидіти і чекати, коли рись на полювання піде. Ось тоді і виберемося.

- А ти дотягнеш? - підозріло глянув на мене пірат. - Виглядаєш не дуже, а он там заєць валяється. Як мені здається, тільки що спійманий.

- Дотягну, - відповів я, хоча у самого такої впевненості не було. Бо почував я себе дуже погано.

Поки я сперечався з примарою, ситуація в печері кардинально змінилася. Я почув грізний рик і шипіння розсердженої кішки. Тут же припав до оглядової щілини і побачив, що біля входу в печеру знаходиться великий вовк сірого забарвлення і загрозливо скалить пащу. Схоже, сірому припала до душі ця печера і він збирається вижити звідси кішку. Але рись з дитинчам, тому навряд чи здасться без бою. Он як підібралася для стрибка.

- Приготуйся, - повернувся я до привида. - Як тільки хтось із них почне перемагати, відвернеш його увагу. Потрібно, щоб вони якомога більше один одного подрали, тоді легше буде впоратися з переможцем. Я вийду в самому кінці.

- Ха, любиш робити справи чужими руками?

- Не люблю ризикувати даремно. Не відволікайся, вони вже почали. - Я знову припав до оглядової щілини.

А ситуація в печері з напруженою фази перейшла в критичну. Вовк кинувся на рись, але кішка з легкістю відскочила в бік і атакувала сірого збоку, вчепившись кігтями йому в спину і намагаючись перегризти шию. Марно, шкура на загривку вовка була щільною, він шалено кидався з боку в бік, не даючи кішці розвинути свій успіх. Після того як клубок тварин зробив одне коло по печері, вовку вдалося скинути з себе рись, і він тут же вчепився їй в бік.

- Давай! - скомандував я примарі. - Підморозь йому хвіст, нехай він відпустить кішечку.

Бен прослизнув крізь двері і занурив свої руки прямо в вовчий зад. Хижак сіпнувся від несподіванки і випустив рись. Звичайно, адже дотик примари був морозним і дуже неприємним. Рись скористалася перепочинком і знову осідлала противника, в цей раз набагато вдаліше. Вона змогла порвати шкуру на загривку і роздерла сірому бік, та так, що у вовка почалася кровотеча.

Від цього сірий ніби збожеволів. Він зірвався з місця і врізався в стіну печери. Удар був дуже сильним і невдалим для рисі, тому що вона опинилася між вовком і стіною. На мить втративши орієнтацію, кішка випустила супротивника і тут же програла сутичку. Вовк вчепився їй в шию і почав душити, абсолютно не звертаючи уваги на дотики привида.

Настав час вступити в сутичку і мені. Я оголив меч і натиснув на панель відкриття дверей. На щастя, древній механізм не підвів і двері відчинилися. Вовк був настільки зайнятий своєю жертвою, що не звернув уваги на шум позаду себе. Підійшовши ззаду, я встромив меч прямо йому в бік, та так і утримував, не даючи піднятися. Вже через пару хвилин вовк затих.

Я оглянув противницю вовка і зрозумів, що рись також мертва. Вовкові все-таки вдалося задушити її.

- Ну що, підемо вже, - сказав невгамовний привид. - Скільки можна возитися?

- Сьогодні вже нікуди не підемо, - відповів я втомлено, - виспимося тут.

Раптом в кутку печери пролунав жалібний писк. Я підійшов ближче і побачив, що сутичка не пройшла безслідно і для кошеняти. Вовк наступив йому на передню лапку і вивернув її під неприродним кутом.