Рецепт яблучного пирога

Спочатку підготуємо яблука. Три буде достатньо. Очистимо їх і поріжемо тонкими скибочками або кубиками.

Беремо два яйця і збиваємо з цукром до пишної білої маси. Додаємо масло. Якщо у тебе є тільки олія — нічого страшного, можна й її.

Далі потрібно просіяти борошно, щоб потім поступово додавати його в наше майбутнє тісто…

Голос бабусі був м’який, заспокійливий, але не тихий. Готувати з нею було так цікаво і легко, що в якийсь момент я подумав: а може, стати кухарем? Це ж не просто робота, це справжнє задоволення.

Я уважно подивився на неї. Худе продовгувате обличчя з аристократичними рисами професорки, яке завжди випромінювало доброту і співчуття. Зелені очі, що світилися радістю та життям, але водночас могли виражати будь-яку емоцію так яскраво, що одного погляду було достатньо, аби все зрозуміти.

Густе каштанове волосся, зібране в акуратний пучок і закріплене її улюбленим антикварним крабом з якимось чарівним каменем. Мені завжди здавалося, що він коштує цілий статок.

Біла блуза, розшита цікавим орнаментом, і строгі класичні брюки.

Головною слабкістю бабусі було взуття. Якісне, коштовне. Сьогодні на ній були неймовірно гарні гостроносі туфлі — без каблуків, бо з роками вони стали для неї надто важкими.

Я навіть відчув запах її парфумів — ніжний ванільний шлейф із легкою пудровою ноткою.

Бабуся подивилася на мене уважно, з м’якою посмішкою, і продовжила:

— Запам’ятовуй, бо колись настане час, і тобі теж захочеться пригостити чимось смачненьким своїх рідних та близьких. Але в кожному рецепті, навіть найпростішому, є секретний інгредієнт. І я залюбки поділюся ним з тобою.

Вона дістала з шафи невеликий в’язаний мішечок — трохи бруднуватий, із темною плямою, наче щось вологе почало просочуватися. Він був зав’язаний шматком старої тканини, яка точно не додавала йому естетики.

Що там може бути?..

— Таємні інгредієнти потрібно ховати там, де ніхто не здогадається їх шукати, — сказала бабуся й обережно поклала мішечок на стіл.

Мені здалося, що всередині щось ворухнулося.

— Бабусю… — я навіть не зводив з нього очей.

— Не хвилюйся, все добре, — її голос залишався спокійним. — Ти маєш запам’ятати цей рецепт, бо я можу передати його тільки тобі. Більше нікому.

— А тато? — я спробував заперечити.

— Ні-ко-му більше, — перебила вона.

Я перевів погляд на її обличчя… і відчув, як у животі все похололо.

Її зазвичай спокійні риси змінилися. Посмішка стала ширшою, але вже не доброзичливою. Ще трохи — і її можна було б назвати оскалом.

Раптом, так само різко, посмішка зникла. Бабуся подивилася на мішечок, взяла його в руки і почала розв’язувати.

Я був упевнений, що не хочу знати, що там всередині.

Щось знову заворушилося. Ривалося назовні.

Мені хотілося закричати: “Не треба!” — але я наче закам’янів.

Ганчірка була знята.

Бабуся, якщо вона ще залишалася бабусею, опустила туди руку. І рух припинився.

Я затамував подих.

Вона дістала… попіл.

Набрала повну жменю і не замислюючись висипала у тісто.

— Знаєш, що це? — запитала вона з ноткою насмішки.

— Знаєш, що це? — повторила голосніше.

— Знаєш? — ще голосніше.

— ЗНАЄШ?!

Її голос набирав сили, ставав все гучнішим, шаленішим.

Але я вже не міг відповісти.

Страх охопив мене повністю.

Я дивився, як вона перемішує цю жахливу суміш, як тремтить стіл, як попіл розлітається навколо, застилаючи повітря.

Хотів втекти.

Хотів закричати.

Але вчасно…

Бабуся різко зупинилася.

Знову стала собою. Спокійною.

Вона протягнула мені миску з тістом і лагідним голосом сказала:

— Постав у духовку. Рівно на тридцять хвилин. Вимкни о 03:17. Це важливо.

Я дивився на неї, намагаючись збагнути … Це ж і є мій сон!!

Так, це сон….

Тепер чітко усвідомлюю це

І я ще не прокинувся.

Обережно перевів погляд на кухню, щоб роздивитися все востаннє. Бабуся дивилася на мене й усміхалася.

— О 03:17. Запам’ятаєш? Бо передати можу тільки тобі…

Раптом невидима сила перевернула горизонтально і вирвала мене звідти.

Кухня, бабуся — все залишилося вгорі, а я падав… падав…

Відкрив очі у своїй кімнаті.

Я ще чув її голос.
 

Тільки тобі.

Запам’ятай.

Рецепт яблучного пирога.

Я різко повернув голову до годинника.

…

Нічого не змінилося.

Але цей сон я більше не забуду, як і образ бабусі, як і рецепт цієї жахливої страви.