Епілог

Життя йшло далі. Роки минали. Я продовжувала викладати, писати статті, жити своєю спокійною, виміряною життям. Іноді я отримувала звістки з минулого — хтось одружився, хтось народив дитину, хтось розлучився. Життя інших людей йшло своєю чергою, з їхніми радощами та трагедіями.

І ось одного дня, перебираючи старі речі, я знайшла фотографію зі школи. 4-й клас. Ми всі — ще маленькі, з безтурботними посмішками. І на ній був він — Арсен, з його білявим чубом і блакитними, ще не затемненими болем очима. Він дивився прямо в об'єктив, і в його погляді була та сама наполеглива, щира відвертість.

Я довго дивилася на цю фотографію. І раптом зрозуміла, що не відчуваю ні провини, ні болю. Лише сум. Сум за тим, що могло б статися, але не сталося. Сум за двома дітьми, які не знайшли спільної мови і зруйнували своє життя, намагаючись знайти щось, чого не існувало.

Ми не любимо людей. Ми любимо їхнє ставлення до нас. Але іноді, в рідкісні моменти справжньої близькості, коли всі маски знято, коли ти бачиш людину без прикрас і вона бачить тебе, може народжуватися щось інше. Не кохання в його романтичному, спотвореному уявленні, а щось на зразок тихої, сумної любові-співчуття. Любові до недосконалості, до вразливості, до самотності іншої душі.

Я не знайшла свого щастя. Я не знайшла кохання. Але я знайшла спокій. Я навчилася жити зі своєю самотністю, не вважаючи її ворогом. Іноді, коли вночі мене розбудить дощ, що б'є у вікно, я встаю, запалюю світло і дивлюся на мокре скло. І згадую всіх, хто колись перетнув мій шлях. Арсена з його руйнівною пристрастю. Максима з його рятівним бажанням. Дениса з його розумною тишею.

І я розумію, що наше життя — це не роман із щасливим кінцем. Це — проза. Іноді нудна, іноді болюча, іноді прекрасна у своїй сумній правдивості. І, можливо, саме в цій прозі і криється найглибша правда про нас самих. Про те, що ми всі — самотні мандрівники, які намагаються знати тепло в очах інших, навіть якщо це тепло лише відблиск власного бажання бути коханими.

Я кладу стару фотографію назад у коробку. За вікном починається світанок. Новий день. Нова сторінка. І я, як завжди, перегортаю її одна.