Темні часи

Так поступово, непомітно змінювалися роки. Сьомий клас, восьмий, дев'ятий...

Арсен більше не говорив відкрито й гучно, що кохає мене. Він просто мовчки дивився на мене непроникними, холодними очима, в яких щось згасло назавжди, говорив багато вульгарних і образливих фраз, розповідав однокласникам про мене всілякі огидні вигадки, брехливо розповідаючи всім, що я начебто його дівчина. Спочатку я його намагалася зупинити, сказати, що він говорить відверту неправду, а потім просто змирилася й перестала звертати увагу на слова. Я вже почала розуміти важливу істину: не все є таким, як намагається показати людина; потрібно відчувати глибше, дивитися далі, ніж вона дозволяє побачити.

З часом Арсен ставав усе більше нахабним і небезпечним. Іноді, начебто жартома, затискав мене десь по темних кутах, боляче, до синців тримаючи мої тонкі зап'ястя. Уже в той тривожний момент я почала його щиро боятися. Він змінювався на очах, став набагато сильнішим фізично, і тепер йому нічого не коштувало підняти на мене руку. Коли я його бачила, то відчувала якусь невимовну, гнітючу тугу чи безмежний жаль за колишнім Арсеном — тим світловолосим хлопчиком із блакитними мрійливими очима. Але тепер я точно, беззаперечно розуміла, що я його не любила, не кохала ніколи. То була просто симпатія, легка прихильність, не більше.

Дивували раптові спалахи ніжності, які іноді пробивалися крізь товщу його жорстокості. Він то дарував мені якісь дрібнички — снікерс, шоколадку, адже я була ласунка, то шепотів несподівано приємні, ніжні слова. Але це тривало ненадовго, лише мить. У ньому знову спалахувала та страшна жорстокість, яка жила глибоко в ньому, і він ще гірше, ще жорстокіше ставився до мене.

Бувало навіть так: він говорив своїм друзям з інших шкіл, які приходили до нього після уроків покурити, що я, мовляв, така недоторкана гордячка, але начебто дуже вправна в ліжку, і він міг би мене «позичити» комусь, якщо я для когось цікава. Після таких жахливих промов мені ще довгий, нескінченний час писали й телефонували різні невідомі номери, нахабно пропонуючи зустрітися та описуючи всілякі брудні фантазії. Я тоді довго-довго плакала вночі в подушку, задихаючись від образи, а зранку знову йшла в школу з високо піднятою головою, старанно вдягаючи маску абсолютного спокою та невразливості.

Бували важкі моменти, коли я вже не витримувала цього тиску, просила батька чи старшого брата поговорити з Арсеном, щось зробити, якось вплинути, щоб він нарешті не заважав мені жити нормально та спокійно вчитися. Тоді на деякий нетривалий час, після серйозних виховних розмов у кабінеті директора з Арсеном і моїм суворим батьком, хлопець ненадовго затихав, ніби вгамовувався. А потім ще сильніше, ще відчайдушніше бунтував проти всього світу.