.

.

— А зараз Марк покаже вам коронний номер!

Після цих слів Лінда гидко захихотіла.

Фу. До чого бридко. Так і хочеться дати разок, щоб більше не ганьбила перед гостями.

Роздратований Марк — похмурий чоловік середнього віку — через силу посміхався напівзнайомим особам, мовчки проклинаючи дружину за те, що покликала їх. Нічого, ввечері він їй все висловить.

Єдине, що заспокоювало чоловіка Лінди того дня — це випивка. Тільки заради дорогого віскі, який приніс брат дружини, чоловік був готовий потерпіти «сімейний вечір».

Але спиртне цього разу не розслабило, а зробило ще більш смиканим. Лінда продовжила щось радісно говорити. От би врізати їй прямо зараз! Боже...

Колись прекрасна, мила і молода дівчина перетворилася на свиню. Ці потворні боки та товсті руки… Срака розміром із їх диван у вітальні…

Якщо раніше він не міг насититись своєю красунею, то зараз навіть спати в одній кімнаті з цією тушою не хотілося. Він часто ночував у колишній кімнаті їхнього вже дорослого сина, який переїхав. І слава богу! Мати явно хотіла перетворити на таке ж жирне чудовисько їх єдину дитину. Джек швидко зрозумів, що від батьків треба триматися подалі.

Ну ладно тіло… А характер! Де її серйозність? Де ця іскра мудрості? Боже, вона навіть коли сміється — видає дивний звук, схожий на хрюкання. Гидота!

Відчуваючи, що втрачає самовладання, Марк відлучився покурити. Якщо і це не допоможе — він просто піде з дому.

Цікаво, як цей старий дерев'яний балкон їхнього п'ятнадцятого поверху все ще не обвалився під вагою Лінди? Алкоголь розпустив думки, і тепер чоловік не соромився їх, поливаючи грязюкою все, що міг згадати про дружину.

Погода була сонячна. Літо, співають птахи, люди бігають туди-сюди. Бігають вільно…

Що заважало Марку розлучитися? Мати мозок проїсть. А свекруха взагалі… Десь знизу промайнула молода закохана парочка. Чоловік провів їх заздрісним оком. Особливо дівку... Цікаво, вона теж через двадцять років стане жирною жінкою з вічно немитою головою і в сальному фартуху, в якому буде готувати такі ж жирні котлети в літрі олії? Чи вони там не на олії готуються?..

До біса. З німого розпачу чоловіка вирвав досить цікавий вид небес. А саме – хмари. На горизонті з південного боку він помітив, мабуть, грозовий фронт. І, судячи з теплого подиху вітерця прямо в обличчя, рухався він прямо на їхнє місто.

А якщо почнеться злива, і «дбайлива господиня» запропонує гостям залишитися переночувати?..

Намагаючись не думати про це, Марк видихнув, докуривши сигарету і кинувши недопалок прямо з вікна. Нехай міська влада прибирає – він і так сплачує їм податки.  
…

Свобода. Свобода…

На величезне рідкісне щастя Марка, хмара виявилася не грозовою. Тому всі гості звалили.

Якийсь час він спостерігав за нею з балкона, не бажаючи повертатися до застілля. І чим ближче вона ставала, тим більше вражала чоловіка своєю красою. Вона ніби було картинкою, вирваною з казки: сірого, рожевого та помаранчевого відтінків; пухнасте і високе. Її синювате свічення привабило, схоже, не тільки Марка — часом перехожі знизу теж оглядалися на явище. Дехто фотографував на свої телефони. Сам чоловік не помітив, як… цілу годину невідривно спостерігав за нею, поки вона не наблизилася до межі їхнього міста.

Так непомітно настав довгоочікуваний вечір. Тепер Марк міг не стримувати себе: він накричав на дружину всіма паскудними словами, які встиг згадати за ненависний день.

Реакція супутниці була звичайною: вона почала ридати і зачинилася в туалеті. Ну хай подякує, що сьогодні чоловік не бив її. Марка сльози дружини дратували ще сильніше. Вона не робила висновків з його слів: не худнула, не займалася своїм розвитком... Іноді вона сміла відповідати чоловікові, що утримує його, що він зробив із неї прислугу та ізолював від зовнішнього світу. За що отримувала по обличчю. Якщо спочатку Марк вибачався, то зараз зрозумів, що його терпець урвався.

Він спочатку грюкав у двері туалету, вимагаючи дружину перестати скиглити. А потім плюнув і пішов гуляти, бажаючи знайти компанію для випивки.

На вулиці вже було темно. Вийшовши у двір, чоловік підняв погляд у небо і поневолі здригнувся: хмара вже була над ними. І стала, ніби… нижче?

Може, це чоловік перебрав, але він примружився і продовжив вдивлятись у небеса. Він стояв близько хвилини. Чорт, і справді.

Хмара не пливла далі на північ. Вона спускалася.

Серйозно. Вона пливла вниз.

Повільно, але впевнено «падаючи» на місто.

Марк аж протверезів і відчайдушно замотав головою.

Досить пити.

Зробивши, напевно, перші правильні висновки за день, чоловік вирішив все ж таки повернутися додому. На вулиці стало якось надто тихо та незатишно. Навіть вітру не було, хоча вдень він ще гнав ці хмари.

Ну і що він у них вчепився? Схоже, потрібно просто прийти до тями після алкоголю.

Опинившись у квартирі, Марк застав Лінду, що ображено сиділа за кухонним столом і поглинала щось із залишків корму для гостей.

— Ліндо, може досить заїдати свої страждання?

— А ти перестань їх запивати, любий.

Обмінявшись образами, вони розійшлися до різних кімнат. Була вже майже ніч, коли Марк вирішив вкотре вийти покурити на балкон. Але опинившись там, він не побачив двору…

Спершу він нічого не зрозумів. А потім усвідомив, що, можливо, це туман. Але вдень було жарко і сухо, а ранок теж обіцяв бути таким.

Звідки раптом узявся туман?

Чи ця хмара опустилася?

Марку вже стало смішно з цього, він знову викинув недопалок на вулицю і повернувся до квартири. Але зайшовши до кімнати сина, де він сьогодні як завжди збирався спати, він застав там Лінду...

Вона дивилася у вікно, явно помітивши дивне явище. Навіть при світлі люстри було видно цей туман на вулиці. Але навіть він уже не бентежив чоловіка.

Лінда тримала в руках щось...