Знайомство з знайомим?

Вперше за стільки років я дозволила собі виїхати в місто, щоб побути на самоті і погуляти просторими вулицями, особливо у вечірню пору. 

З музикою в навушниках погуляти довгим парком. Найважливіше з освіченим шляхом, адже дівчині гуляти по темним закутках занадто небезпечно. Зараз такий самий час, як і був колись. Чоловіки адекватнішими не стали, і, навіть в любій своїй дії звинуватили б дівчину, ба більше, суспільство підтримало б сторону винного. 

Я просто йду, десь глибоко в думках, не хочеться нікого бачити, ні чути, я хочу побути сама. 

Через декілька днів я погодилась зібратись з друзями, погодилась розвіятись, можливо, хоча б щось, таке банальне підніме мені настрій. Саме про цей день я впевнена, що не жалітиму, бо він перевернув усе моє життя і світогляд. Невже настав мій час? Доля повернулась до мене кращою стороною? 

Зустрівши в компанії людину, яку знаєш давно, але особисто ви не знайомі - цікавий поворот подій. Ще довгий час ми метушились, розважались, спілкувались; підходив вечір, друзі поволі розходились, пізня година, нас лишилось зовсім мало, може четверо чи п'ятеро. Навпроти мене сидів хлопчина, на той момент 26-річний, я довго оглядала його, симпатичний такий, але знала, що в нього є дівчина, а можливо й дружина... Мені точно нічого не світить, але ж поговорити можна чи не так? Проте, перед тим, як видати бодай слово із своїх вуст, я подумала: чим його може зацікавити звичайна дівчина, та ще й неповнолітня? Моє повноліття настане лише наприкінці року... 

Сумління знову беруть вгору. Але я лише запитаю, тут нічого такого. 

— А ти музику любиш? У мене є крутий плейлист, можу кинути силку. 

— Люблю, давай. 

Всього два слова, а я почуваю себе вже впевненіше, саме зараз я зловила його погляд на собі, але не такий, який він був від самого початку, від початку вечора. Це було зовсім інше. Чи можливо мої фантазії беруть верх? 

Цього вечора я почула ту історію, яку навряд чи очікував почути будь-хто з нас. Хлопець розповів про те, як його колишнє життя в шлюбі обернулось зрадою з сторони жінки. Для суспільства це норма, але якщо лише подумати, а що ж він відчував тоді... І розумієш ти його лише в тому випадку, якщо сам через це пройшов чи пройшла. Та я не здивувалася, коли це почула, бо зараз такий час, коли майже кожен третій переживає зраду, або ж сам зраджує. Та в мене не повертається язик, для того, щоб сказати: чим ви думаєте? Чому в наш час це настільки нормально, для когось круто? Як можна бути такими оптимістичними після своїх дій? Хоча, звісно, оптимізм це дуже добре, але не в такій ситуації.