34

Валерій веде тебе за руку, і ви залишаєте Алфею, прямуючи до головної площі. Ти помічаєш, що він прямує не до звичайних місць, де ви любите бувати, а в протилежний бік – до околиць міста.

"Куди ми йдемо?" – запитуєш ти з цікавістю, намагаючись вгадати місце призначення.

Валерій лише загадково посміхається, не відповідаючи прямо. "Це сюрприз, кохана. Просто довірся мені".

Ви йдете далі, залишаючи за собою шум і метушню міста. Дорога стає все більш звивистою і зарослою, але ти відчуваєш, що Валерій впевнено веде тебе в правильному напрямку. Зрештою, ви опиняєтесь на невеликій галявині, оточеній густим лісом. У центрі галявини росте старезний дуб, його гілки розкинулися, як руки, що обіймають все навколо.

"Ось ми і прийшли," – говорить Валерій, зупиняючись біля дуба. "Це місце, де я вперше зрозумів, що закохався в тебе".

Ти здивовано оглядаєшся навколо, намагаючись зрозуміти, що саме в цьому місці могло так вразити Валерія. Це красива галявина, але нічого особливого в ній немає.

"Я не розумію," – кажеш ти, дивлячись на Валерія. "Що тут такого особливого?"

Валерій підходить до тебе і бере твої руки в свої. "Пам'ятаєш той день, коли ми вперше зустрілися? Ти йшла по цій галявині, і сонце освітлювало твоє волосся, як золотом. У той момент я зрозумів, що ти – єдина, з якою я хочу провести все своє життя".

Твої щоки червоніють від цих слів, і ти відчуваєш, як серце починає битися швидше. Ти згадуєш той день, коли ти вперше побачила Валерія, і відчуваєш, як знову наповнюєшся тими ж почуттями, що й тоді.

Валерій підводить тебе до дуба і пропонує сісти під його гілками. Ви сідаєте разом, обіймаючи один одного, і дивитесь на захід сонця, який забарвлює небо в неймовірні кольори.

"Я люблю тебе, Ангел," – шепоче Валерій, ніжно цілуючи тебе у волосся. "І я завжди буду любити тебе".

"Я теж тебе люблю, Валерію," – відповідаєш ти, відчуваючи, що твоє щастя не знає меж.