31

Валерій ніжно гладить твою руку, його погляд сповнений тепла та ніжності. Ти відчуваєш, як з кожним його дотиком по тілу розливається приємне тепло.

"Я теж дуже чекала нашої зустрічі," – відповідаєш ти, трохи затинаючись від хвилювання.

Він легко усміхається, його зелені очі сяють ще яскравіше.

"Знаєш, я думав про вчорашній вечір... і про наш поцілунок," – тихо каже Валерій, його голос наповнений щирістю.

Ти відчуваєш, як щоки знову червоніють. Згадка про їх перший поцілунок викликає приємні мурашки по шкірі.

"Я теж про це думала," – зізнаєшся ти, опускаючи погляд.

Валерій обережно піднімає твоє підборіддя, змушуючи подивитися йому в очі.

"Ти неймовірна, Ангел. Я ніколи не зустрічав нікого, схожого на тебе," – шепоче він, його подих торкається твого обличчя.

Він наближається до тебе, і ти заплющуєш очі, готуючись до нового поцілунку. Але замість цього він ніжно торкається твого чола своїми губами.

"Не зараз," – тихо каже він, віддаляючись. "Ми повинні закінчити заняття. Але я обіцяю, що після цього ми проведемо час разом."

Ти відкриваєш очі, трохи здивована.

"Добре," – відповідаєш ти, усміхаючись. "Я буду чекати."

Валерій знову бере твою руку і веде до виходу з бібліотеки. Біля дверей він зупиняється і знову дивиться тобі в очі.

"До зустрічі, Ангел," – шепоче він і зникає в коридорі.

Ти стоїш на місці, тримаючи в руках букет фіалок і відчуваючи приємне тепло в серці. Повертаєшся до занять, думками все ще линучи до Валерія. День минає швидко, але кожна хвилина здається вічністю, наповненою очікуванням.