Глава 10 «Cor ad cor loquitur»

    З настанням ночі Мос-Еспа загорнула темрява. Квай-Гон оглядав глибоку подряпину на руці Енакіна, який смирно сидів на перилах ганку. Вона з'явилася під час роботи над болідом, але, за типовим хлоп'ячим звичаєм, до останнього моменту не була помічена.

   Енакін швидко глянув, як Севріна обробляє рану, і підняв очі до зоряного покривала над головою.

   – Ені, сиди спокійно, – вказала дівчина.

   Хлопчик пропустив його слова повз вуха.

   – Так багато зірок! І чи у всіх є планети?

   - Здебільшого. - Квай-Гон дістав чисту хустку.

   – А хтось бував на кожній?

   Дівчина задумалася:

   - Це навряд чи.

   Енакін кивнув, не відриваючи очей від неба:

   – Отже, я буду першим, хто… Ой!

   Квай-Гон стер крапельку крові і наніс на подряпину антисептик.

   Ну от, як нова.

   – Ені! Час спати! – долинув голос матері.

   Квай-Гон дістав знімну плату для комлінка і розмазав отриману краплю крові. Хлопчик з цікавістю подався ближче:

   - Що ви робите?

   Той озвався, не підводячи голови:

   – Перевіряю, чи немає інфекції.

   Енакін спохмурнів:

   - Я ніколи не бачив…

   – Ені! - знову покликала його мати, цього разу набагато суворіше. – Я двічі повторювати не стану!

   - Я іду!, - відповів Енакін і перевів погляд на дівчину, що пильно вдивлялася в зоряне небо, ніби шукаючи там відповіді на турбуючі її питання. - Ти йдеш, Іві?

   Севріна мовчала, поринувши у власні думки, не чуючи його запитання. Вона з, якимось, меланхолійним виразом обличчя дивилися на мерехтливі миріади таємничих зірок, розкиданих на синьо-чорному,  оксамитовому полотні. Думки її ширяли вдалині. Вона думала про невдалі перемовини та дивні дії Федерації, про нових друзів у лиці гунгана та Падме, про дивний сон що наснився їй у бонго та про милого, але наївного хлопчика з очима що ясніші за безкрайнє небо.

   - Іві? - знову, з нотками тривоги в голосі, гукнув хлопець бузкоокого ангела. Енакіну здалося що дівчина ось ось зникне, немов легкий вітерець жаркого дня. Він, намагаючись вивести дівчину з її думок, простягнув свою засмаглу, мозолисту руку і огорнув нею її м'яку і тендітну долоню.

   - Що? - нарешті вийшовши з своїх глибоких дум, відповіла Севріна.

   - Ти йдеш? - знову запитав хлопчик.

   - Так, ходімо, - відповіла дівчина, перед цим озирнувшись на Квай-Гон Джина.

   - Біжіть, - махнув рукою Квай-Гон. – Завтра важливий день. - Він вдумливо глянув на все ще з'єднані руки дітей. - Добраніч.

   Хлопчик зволікав, не зводячи з джедаю пильного погляду. Але все ж таки відвернувся і помчав у будинок, потягнувши за собою не заперуючу Севріну. Квай-Гон дочекався, коли залишиться один, вставив плату в комлінк і викликав Обі-Вана.

   – Слухаю, учителю, – одразу ж, незважаючи на пізню годину, відповів падаван.

   - Зараз я передам зразок крові, - сказав Квай-Гон, пильно поглядаючи на всі боки. - Перевір його на мідіхлоріани.

   Він відправив цифрові параметри зразка учневі і в тиші почав чекати на результати. Було чути, як швидко і схвильовано б'ється серце. Якщо він має рацію щодо хлопчика…

   - Вчителю, - увірвався в його роздуми голос Обі-Вана, - зразок, мабуть, зіпсований.

   Квай-Гон повільно, глибоко вдихнув:

   – Що показав аналіз?

   – Кількість мідіхлоріан – двадцять тисяч, – здавленим голосом промовив молодий джедай. - Ні в кого стільки немає. Навіть у майстра Йоди.

   Ні в кого, крім Севріни. Квай-Гон дивився в темряву ночі, приголомшений масштабом свого відкриття. Потім перевів погляд на халупу, де спали діти, і завмер.