Глава 6 «Fata viam invenient»

    Ледве перевалило за полудень, маленький загін під проводом Квай-Гона досяг Мос-Еспа. Місто було велике і скидалося на змію, яка наполовину закопалася в пісок, щоб сховатися від пекельної спеки. Товсті стіни та округлі дахи захищали споруди від сонячних променів, біля наметів та лавок були навіси та веранди, що створювали подібність тіні. Широкі вулиці наповнювали істоти всіх мастей та розмірів, нерідко з інших планет. Дехто сидів верхи на звичних до пустелі еопі. Незграбні рососпинники та одомашнені банти, великі та рогаті, тягли вози, сани та фургони на колесах та гусеницях. У цьому сум'ятті товари починали свій шлях із малих портів до ринків далеких планет.

   Квай-Гон намагався бути насторожі. Тут всюди ошивались родіанці, даги та інші суб'єкти, чиї справи завжди викликали підозру. Перехожі не особливо звертали увагу на новоприбулих. Раз чи два хтось озирнувся на Джа-Джа та Севріну, але, добре розглянувши їх, тут же втрачав інтерес. Їхня компанія ідеально вписалася в обстановку. Тут було так багато міжвидових компаній, тож поява ще однієї зовсім нічого не змінила.

   – Татуїн – вотчина Джабби Хатта. Він має частку в контрабандному бізнесі, піратстві та работоргівлі, які збагачують планету, – пояснював лицар служниці. Декілька років тому йому вже доводилося тут бувати. – Космопорти та всі поселення під наглядом Джабби. У пустелі орудують джави - підбирають всякий мотлох для продажу чи обміну. Та ще тускени, які ведуть кочовий спосіб життя і забирають майно у всіх, хто потрапить під руку.

   Все це джедай розповів тихим довірчим тоном. Дівчина мовчки йшла поруч, уважно помічаючи все навколо. Мимо проносилися спідери, а дроїди всіх моделей прислуговували істотам, одягненим у придатний для пустелі одяг.

   – Ще тут є віддалені ферми, які існують за рахунок видобутку вологи. Працюють там прибульці з інших планет, які не перебувають у спорідненості з піщаним народом і падальниками, і не пов'язані безпосередньо з хаттами. - Доповнила Севріна, згадавши уроки майстра Галлії. – Місця тут дикі та небезпечні. На планету майже ніхто не сується. Тутешні космопорти стали притулком для всіх, хто хоче загубитись у натовпі.

   - Як і ми, - вставила Падме.

   На широку вулицю виступила пара бант - волохатих велетнів, що тягли за собою караван саней з кам'яними блоками та металевими палями. Вони сонно похитували рогатою головою, з кожним важким кроком вибиваючи копитами густі хмарки піску та пилу. На перших санях клював носом погонич, надто маленький і непомітний на тлі своїх вихованців.

   Джа-Джа Бінкс тулився до джедаїв та їх супутниці, так шалено косячись на всі боки, що мало не звернув шию. Для нього все було незвичним та ворожим. Перехожі проводжали його і Севві недобрими поглядами. Ціпкі очі оцінювали їх з голови до п'ят, і бідолаха боявся навіть подумати, кому і навіщо вони знадобилися. Погляди ці були в кращому разі зухвалими, а в гіршому – злісними. Йому тут не подобалося. Він мріяв опинитися десь подалі.

   – Ох, біда-біда… – Гунган натужно проковтнув сухим ротом – більше від страху, ніж від спеки. - Погані місця! - Варто було йому зробити необережний крок, як нога по щиколотку загрузла в купі, що пахне. - Ой ой! Липко!

   Доки падаван допомагала корінному жителю Набу звільнити ногу, R2-D2 швидко котився поруч з ними, попискуючи і цвірінькаючи в марних спробах підбадьорити гунгана.

   Група дійшла до кінця головної вулиці і завернула у провулок, який вів до наметів барахольщиків та крамниць із запчастинами. Квай-Гон окинув поглядом поклади деталей двигунів, приладових панелей та комунікаційних мікросхем, знятих із зорельотів та спідерів.

   - Звернемося до когось із дрібних торговців, - запропонував він, кивнувши у бік магазину, чий дворик був завалений старими запчастинами.

   Увійшовши до низьких дверей, вони зіткнулися з пухкою синьою істотою, яка налетіла на них, як некерований дрон. Воно так швидко махало крихітними крильцями, що їх ледве можна було розрізнити.

   - Хи чубба та наго? – видала істота переливчастим гортанним голосом, запитуючи про їхні наміри.

   Тойдаріанець, подумав Квай-Гон. Йому вистачило знань лише для того, щоб визначити расу.

   – Мені потрібні запчастини для нубіанської яхти типу Джей – триста двадцять сім, – повідомив джедай.

   Тойдаріанець буквально розквіт, звісивши вкритий прожилками ніс і прицмокуючи зубастим ротом.

   - Ах да! З Нубії! У нас цього добра завалися! - Ціпкий погляд круглих очей перескакував з одного гостя на іншого, затримавшись на Севріні і нарешті зупинився на гунгані. - А це що?

   Джа-Джа боязко метнувся за спину Квай-Гона, потягнувши за собою й падавана.

   – Не звертайте уваги, – відмахнувся джедай. - Ви нам допоможете чи ні?