Зоя та казки

Печера освітилася світлом, який виходив з вогняної кулі з долонь Зої.
В самій глибині печери спав та хропів дуже великий-превеликий… дракон.
Від жару та сліпучого світла дракон прокинувся і замість того, щоб напасти на дівчину та з’їсти її, він сього лише здивованого дивився на неї.
А Зоя великими очима дивилась на дракона. Але великими очима не від страху, а від здивування. І не відчуваючи зовсім страху через те, що гнів переповняв розум дівчини, вона грізно спитала у дракона:
- Що ти робиш в моїй казці?
- Сплю. – Відповів дракон та заплющив очі.
- А ти не хочеш поспати в іншому місці? – Запитала Зоя.
- По-перше, це неввічливо так розмовляти. А по-друге, - позіхнув дракон. – Я не можу літати.
- Як це? Ти ж якось потрапив сюди? – Здивувалась фея.
- Якось потрапив. – Погодився дракон.