Розмова з пустотою

Відсутність зовнішності та лише голос, щоб хоч якось засвідчити свою присутність. Згустки емоцій та недоладні історії розрізають тишу порожньої кімнати, що можливо навіть ніколи й не існувала. Істоти з різних закутків розповідають про свої переживання, зупиняючи потік свідомості від стуку олівця ведучого, який має право забрати час у будь-кого, хто приніс з собою нецікаві думки. Цю кімнату можливо чекає забуття, а голоси нарешті замовкнуть, коли до Головного Слухача прийде те саме відчуття.