Лялька

Леонід виріс дивним хлопчиком. Його буденна їжа - сир із родзинками. Його звичне оточення - батьки та музейні працівники. Його звичайний стан - блаженна апатія. В анабіозі він зуміє прожити щасливо та безтурботно аж до тієї миті, коли нарешті зустріне своє справжнє кохання. Однак і кохання, і музей, і життя, і сир із родзинками - все це зрештою виявляється не більш ніж анабіозом. Роман розпочинається в мінорній тональності, завершуючись не менш песимістичними акордами. На задньому плані життя Леоніда/Покахонтеса пропливають "пейзажі" з його підсвідомої юності, які і перепояснюють сюжет по-інакшому.