Бабусині історії

За вікном був вечір. Вони сиділи у двох. Він – малий, років шість-сім і вона – стара, змучена життям жінка. Онук і бабуся. Вони часто проводили зимові вечори у такій напів темряві. Тоді краще розповідалися історії, а малюк їх не просто слухав але все прекрасно уявляв. Він любив уявляти бабусині розповіді. Ні не просто уявляв – а повністю створював цілісну картину. Так, ніби це була не розповідь а ціле кіно в голові.
Ці історії мали трагічний кінець. Вони показували безглуздість людського пафосу, брехні, егоїзму, заздрості та інших людських прогріхів. Всі вони ставали для малого Владика чимось пророчим, чимось науковим. Це були не просто прості розповіді, замість вечірньої казки, котру дітям розповідали. Ні, це було набагато більше. Вони виховували у ньому щось вище, щось не дитяче, щось