4

Споглядала на нову себе й не вірила, що прокинулась поруч з Лісенським в одному ліжку. В тих крепких обіймах, турботі та прихованому бажанні. Дан стримувався, щоб ранковий цілунок залишився скромним, стримував й пристрасть, чим заробляв додаткові бали в уявному рейтингу чоловіків, як колишніх, так й може майбутніх.
Вирішила змінити колір на чорний, замість каштанового. Майстер ще чаклував над довжиною, обіцяючи обітнути прекрасні коси до лопаток. Бажала на початку стати рудою бестією, а потім передумала. Рудий нагадував про Дашу та про Каргу. Якщо перша у підлітковому віці фарбувалась виключно хною в рудий, викорінюючи свій ідеальний блонд, то друга… Друга від природи мала такий колір, відповідаючи лейблу, котрий їй подарували близькі: «відьма».
Ми ж в дитинстві, учні елітної школи-пансіонату дали їй кличку — Карга. Стара Карга. Олеся Вікторівна наша класна керівниця любила виділяти фаворитів, до списку котрих я ввійшла. Її факультативи — біологія, хімія, екологія. Й справді відьмою та здавалась, але науковою, без всякої містики й решти нісенітниць. Її син — Максиміліан старший за мене на п’ять років теж небайдужо поставився да захоплення матері її учнями. Ми всі — друзі у минулому. А я… Якось вони по-особливому виділяли Яну, худеньку дівчинку з родини, де батьки працювали важко у власному магазині квітів. Часто залишалась з Каргою після уроків, розв’язувати задачі з хімії та генетики, слухаючи лекції про трави. Часто, як учасники природничого гуртка, ходили на польову практику: збирали трави, спостерігали за птахами, іноді розпалювали вогнище та влаштовували пікніки. Улюблена вчителька, такий же улюблений її син, і я… Ще досі мене не полишало відчуття: вислизнула від чогось темного й чорного. Тоді мріяла стати фармацевтом, але все перекреслила смерть матері та батька, потім — зустріч з Олегом. Вступила на перший курс й ледь завершила його, а потім… Потім вже навчання видалилось зі списку пріоритетів.
«Ти знаєш. Ти бачила обручку, ти власними руками закопала у тому лісі біля старого й скрипучого дерева. Ти носила її на пальці, немов той оберіг, хоч Макс просив, хоч Макс благав полишити Олега й стати його».
Зустрілась з відображенням у дзеркалі, трішечки похмурим та апатичним.
«Наречена вбивці», — подумала, але роздуми розвіялись.
— Готово, — посміхнулась перукарка. — Відтінок пасує, чорні пасма, наче природою подаровані вам…
Прискіпливо розгледіла зміни, посміхнулась й подякувала. На виході з салону в мене ледь не хтось не врізався.
— Дивись куди преш, — прошипіла Аліса, потім затримала погляд на мені, уважно вдивляючись в зміни. — А, — хмикнула, — то ти, нещасним й дурним вибачаю поза чергою.
Колишня подруга посміхнулась та якось дивно виставила праву долоню вперед, ледь не тицьнула пальцями в очі.
— Фу, — відмахнулась я, відійшовши, — побачимось на змаганнях, дякую, що забрала зайвий вантаж, тепер доведеться добре потіти, щоб втримати чемпіонський титул цього року в нашій категорії.
Аліса поклала праву руку собі на груди, дивлячись на мене з жалістю.
— Не хочу вчергове ставати причиною твоїх сліз…
— Біжи на манікюр, курочко, бо своїми лапками брудними лапками тільки робиш гірше, — накинула пальто й пішла до виходу.
— Яка ж ти сліпа, — почула у слід.
Сповнений задоволення голос ще довго згадувався подумки.

***

Відпустивши останню ученицю додому, залишилась у студії наодинці. Вже за восьму. Раніше я затримувалась, щоб знімати контент для сторінки нашої студії, тепер — займусь відпрацюванням номера, який ми спланували днем разом з тренером-подругою. Мені не вірилось у події власного життя, все здавалось серіалом. Слідчий підтвердив втечу Олега, але й додав трішки фарб радості до похмурої буденності: ніхто не впевнений, що матеріали справи викрадені, але якщо й так, гарантії про причетність до цього колишнього не знайшлось. Олег полишив лікарню вночі, а втрату теки з документами зафіксували за декілька годин до його втечі.
«Тут декілька варіантів — або хтось йому допоміг, або просто матеріали кудись поклали й забули, або… То не Олег їх поцупив, а хтось зовсім інший, у своїх, власних, не пов’язаних з душогубцем, цілях», — думала, залізаючи на пілон, розкручуючись та відкриваючи шпагат.
Елемент в динаміці, ще більше зусиль, щоб виконати його.
«Ти вважаєшся мертвою, — лунав голос Артура Леонідовича у спогадах, — у справу давно додано свідоцтво про смерть… Раптову, від виснаження організму. Навіть висунув гіпотезу: Олег Довженко навмисне доводив Яну Шумовську до суїциду».
Зігнула ногу, роблячи «четвірку», як називають у наших колах, взялась одною рукою за стопу, іншу ж відпустила та прогнулась.
«Обвинувачений відмовився підтверджувати здогадки, лиш перепитував чи дійсно Яна жива. Все добре, — лунали його слова, замісти музики в голові, вирівнялась та прийнялась робити інший елемент, — ваш номер тільки у моєму телефоні, Христино. Ще сестра Олега просила, але дзвонила вона з телефону нашого співробітника. Єдине, за що варто перейматись, десь на полях справи написав ім’я Христина. Це єдина зачіпка».
Я кружляла, важко дихала, перейшовши у партер на хореографію, виконуючи сальто, показуючи гнучкість. Імпровізація взята зі старих номерів, в темп музики, щоб зрозуміти, які рухи краще поставити. Коли завершила, прикрила очі, вклонившись. Завжди при прогонах уявляла себе на сцені, а на кінцівку додавала реверанси, як спокійне завершення, якщо справлюсь раніше.
«Все ніби добре, але я попросила його навідатись до могили», — по тілі пройшлись сироти.
Ніколи б не уявила, що доведеться жити й знати, що на твоє справжнє ім’я встановлений надгробок з реалістичною, хоч досить поганою фотографією. Туди приносили квіти та вінки, ті, хто справді не знав про зміну особистості. Ховали тіло невідомої тихо й без почестей. Ще пам’ятаю, як приходила туди, в перші дні й довго стояла під дощем та тишею кладовища.
— Браво! — зааплодував він.
Лиш зараз я помітила Влада… Чоловік, мов тінь, прилип до стіни й дивився за моїм тренуванням?
— Тобі дуже личать зміни, — ступив декілька кроків вперед, пожирав поглядом, — не згадую, щоб в тебе був такий комплект.
Прочистила горло, ледь не закашлявшись.
— Ти що тут забув? Студією помилився?
— Прийшов попросити вибачення.
З-за його спини з’явився невеличкий букет червоних троянд. Ще й трохи, здавалось, Влад стане на коліна.
— Кріс, я був п’яний.
— Чути нічого не хочу, — прошипіла, — забирайся геть! У тебе немає права тут знаходитись!
— Кріс…
Вказала на вихід, готуючись викидати колишнього зі студії, телефонувати Дану та у поліцію.
— Що тут відбувається? — пролунав сповнений розлюченості голос.
Лісенський власною персоною застиг біля порогу, тримаючи в руках величезний букет ромашок. Поглядом він спопеляв Влада, що від несподіванки аж здавлено прохрипів.
— Кріс… І як ти це поясниш? Чому біля тебе знов той вилупок-зрадник валандається?
Й ще до пікантності моменту додався телефонний дзвінок. Я здійняла трубку, спостерігаючи, як два конкуренти за моє серце ладні кинутись одне на одного. Дан обережно поклав квіти на стійку адміністратора й склав руки на грудях, на його обличчі грали жовна. Влад же, вочевидь, прикидав, як краще поступити.
— Кріс, — жалібно проскрипів він, наче старі двері, — Аліса то помилка, повір, я думав, що вона то ти… Я тебе кохаю!
Махнула рукою, зосередившись на словах слідчого.
— Доброго вечора, Христино. Я не хочу вашу паніку розпалювати, але ви повинні знати — могилу Яни Шумовської сьогодні хтось розкопав…
У той момент змішалось все: сміх Дана і його глузливий тон, відчай колишнього й дзвіночки минулого.
— Цікаво, — глумився Лісенський, — ти раковину з туалетом теж плутаєш?