3.2

Я лежала у ванній, грілась у теплій воді та змивала турботи минулого життя. Дан десь копирсався на кухні ще досі, чула його тихенькі кроки у коридорах. За вікном розбушувався вітер й гілки іноді бились об величезне вікно спальні. Вечір виявися трішки затишним та моторошним.

«Прямо як моє життя», — подумала, перебираючи у пальцях мильну піну та вдихаючи аромат лаванди. Рецепт простий: улюблена морська сіль й трішки піни, у результаті — розслаблення. Хмикнула немов божевільна, коли збагнула — теплої води й солі не напасешся, щоб втамувати тривогу після новин про Олега.

Я знала на рівні інстинктів: він шукає мене. Скоріше завоював увагу усіх лікарів та санітарів тієї елітної психлікарні. Він мастак на такі випади, а як захопив мене майже сімнадцятирічну для відносин… Хоробрий лицар, що чекав по вечорах після школи близько будинку тітки, ввічливий джентльмен зі своїм коронним: «Я чекатиму до твоїх вісімнадцяти, я не силуватиму, я не настільки псих»…

Цим він мене й підкорив. Старший на років п’ять, відображав ту рожеву картину відносин, котру кожна дівчина собі уявляла через свою наївну натуру. Картина та в лавці Дана й копійки не вартує, а від її відтінків та сюжету мені б захотілось вирвати.

Олег днем працював у майстром у тату студії, вмів він гарно малювати, а ще мав незакінчену медичну освіту, тому взяли його туди з розпростертими руками. От так буває: пішов навчатись через бажання батьків зробити синочка стоматологом й забрав документи на останніх курсах. Я ніколи не любила тату, ніколи й не хотіла прикрасити тіло тими темними узорами, щось всередині протестувало, а ще більше на цю тему Олег бубонів, мов, мені ще рано.

«Зробиш собі якусь дурницю, партак… Потім так по майстрах будеш бігати, щоб вивести…» — згадувала його слова.

А ще… Ще він дуже любив моє тіло та шкіру й не хотів, щоб «полотно» бруднилось малюнками. Й байдуже… Вдалі чи ні. Сам Олег сотнями людей крізь своє крісло пропускав, а мені казав, що прикінчить того майстра, чия голка торкнеться мене. Тоді вважала ті слова жартом, зараз же… Жахаюсь сказаного. Першу жертву він зустрів коли почав зустрічатись зі мною. Для мене то невідома жінка, котру Олег вивіз за місто та поховав на ділянці одного зі старих будинків, що належав його сім’ї. Пам’ятаю, як мене нудило від тих деталей й від того, що сама сподобилась звіру, хоч й невдало.

Я збагнула, що ніколи не вважала себе винною та не хотіла хоч якось покарати себе за скоєне.

Роздуми та копирсання у минулому перервав Дан. Нахаба пробрався до ванної кімнати з хитрою посмішкою на обличчі.

— Ей, — обурилась, хоч й зраділа мильній піні, — ти що тут забув? Мені на дверях залишити табличку: зайнято?

Хотіла віднайти щось, щоб жбурнути в Дана, але він шокував.

— Розслабся, у твого дурня колишнього настільки простий пароль на телефоні, що… — розвів руками. — Що я бачив ті фотографії, — підморгнув, — навіть переписку читав.

Тільки й змогла вхопити ротом повітря, як та риба, що витягнули на сушу. Склала руки на грудях та демонстративно відвернулась до стіни, не бажала бачити антиквара.

— З кожним днем все більше й більше подробиць…

— Я не винен, що мене оточують ідіоти, — він, вочевидь підійшов ближче до ванни.

В ній ми б помістились б двоє, а ще там є функція джакузі, все включено, як в дорогих готелях.

— Втечу від тебе, от побачиш, — пробуркотіла, прикриваючи очі.

Тепла вода завжди розслабляла та дарувала спокій, не вистачало лиш трав’яного чаю та книги та залишитись тут на декілька годин, поки вода не охолоне. Чоловік опустив долоню у воду й примружив очі.

Я все ж глянула на нього. Завжди вважала його красивим, не тільки я, але майже всі жінки з нашого оточення. Наші погляди зустрілись і я загадалась над питанням: «А може правильно Влад зробив? Він зрадив, звільнив від своєї присутності, хоч це боляче… Але поруч завжди існував чоловік краще».

— А чого ти зійшовся з Алісою? — зненацька видала.

В місті з’явилась тоді, коли вона вже ніби зустрічалась з Лісенським.

— Наші сім’ї дружили, — похмуро мовив, перемінившись в обличчі. — У мене є старша сестра та брат, вони двійнята, а я третя дитина — молодший за всіх на два роки.

Здавалось, що розмова на тему родини завдає йому неабиякий дискомфорт. Дан навіть на підлогу сів й почав водити рукою по воді.

— Якщо коротко: то наші матері хотіли скріпити їх дружбу таким от хворим чином, — він насупився, — Саша Алісі не подобався, тим паче від нього завагітніла одна з його коханок, тому йому довелось взяти ту нещасну в дружини. Я намагався відповідати їх стандартам, старі ще досі бачать нас разом у своїх блакитних мріях, але ні… Аліса то не моє.

— А чого так? Вона ж багатої сім’ї, не те, що я…

Тут мені довелось прикусити язик, бо останні статки мені довелось потратити на нове життя, документи та відкуп, щоб просто зникнути. Батько з матір’ю тримали досить успішний магазин квітів.

— Байдуже! — гаркнув Дан. — Сам на статки заробив й сам надалі вирішу хто буде мені за дружину та народить дітей.

Від його експресії сироти по спині пройшлись, якось стало зовсім не затишно.