3.1

За цю годину, що перебувала в його будинку, побачила трансформацію Лісенського у турботливого чоловіка, котрий всю свою власність називав вже нашою. Й мене поправляв.

«Не моя гардеробна, а наша!» — досі лунало у думках, наче він нашіптував на вухо.

Такий настрій лякав. Такий настрій змушував задумуватись: «А чи не нарцис наш Дан?»

Сиділа на кухні, спостерігаючи, як чоловік готує вечерю: стейк й легенький салат. Не підпустив до допомоги, накинув на плечі теплий плед та вручив горнятко з капучино з суворим поглядом. Данило відігрував пунктики уявної ідилії, що раніше прокручував в голові. Я це розуміла прекрасно, бачила чітко, наче дивилась з-під мікроскопа. А чи може, я просто переживала цей досвід з Олегом? Раніше все так було чудово, розпочиналось цукрово-ванільно. Серійний вбивця — турботливий чоловік, той, хто хотів найти якір. Якір за який можна зачепитись у пориві божевілля, ту людину яка б плекала ту звірячу натуру, не знаючи хто лежить з нею в ліжку. Дарувала ніжність й тепло, зігрівала власним тілом, готувала б й турбувалась у важкі часи. Тільки ідеальний план зруйнувався. Врешті я відкрила ту Скриньку Пандори й жахнулась вмісту її таємниць… Просто повернулась раніше з тренування.

Тепер от не зводила погляду з антиквара, порівнювала з божевільним звіром колишнім й гадала чого очікувати у майбутньому.

— Так на мене дивишся, що мені аж ніяково, — перевернув м’ясо на аерогрилі він, — щось не так, моя люба?

— Та ні, — потупила погляд на каву, — не відійшла ще від клятої зради, мені, здається, важко довіряти людям тепер.

Дан полишив справу, кинувши виделку на тарілку, підійшов та обійняв мене, поцілувавши у маківку. Серед похмурої кухні ми здавались двома промінчиками сонця. Чомусь чоловік полюбляв темні кольори у декорі та меблях.

— Тепер в тебе є я, — мовив ласкаво, — сам не зраджу й тобі не дозволю.

— Ось цього й боюсь, — зазирнула у його очі, побачивши нотки владності та бажання не ділитись тим, що належить йому, — ти тепер не відпустиш мене?

— Яка розумна у мене дівчина, — хмикнув, забравши пасмо волосся за вухо, — якби я міг, Кріс, поставив би на тобі якесь клеймо.

— Як в романах оці стереотипи? — фиркнула й відпила кави. — Засоси на шиї, усілякі ці штучки, ти ще на вулиці зі мною ходи поряд й кричи до людей: «Вона моя».

Дан засміявся ще міцніше притискаючи мене до себе.

— Ну Христино, я ж не настільки псих, так… — показав частинку мізинчика, — просто граюсь.

— Реальне життя — не гра!

— Ох-ох, моя кохана, — погладив щоку й поцілував, — що ж приховує твоє темне минуле? Розповіси? Все одно потім витягну.

— От коли прийде час й поділюсь, — поставила чашку на стільницю. — Взагалі в тебе зараз м’ясо згорить. Мене до кухні не допускаєш, то хоч сам добре господарюй.

Лісенський швидко підійшов до нашої вечері та почав викладати стейки на тарілки. Потім — сервірувати стіл. Спостерігала, як він дістає коштовний посуд зі спеціальної шафки, навіть свічники поставив, запаливши вогники.

— Я тут подумав: завтра зателефоную майстрам, хай вони на першому поверсі поставлять пілон, — мовив, ледь не змусив мене зронити чашку.

— Що? — прокашлялась.

Свою новину чоловік повідомив якраз тоді, коли я пила теплий напій.

— Ну ти ж захочеш потренуватись, — розвів руками, — кожен раз їздити у студію тепер не вийде, я ж не дозволю тобі там ночувати…

«Він вміє читати мої роздуми? — подумала, звузивши очі. — Тепелепат-психопат?»

Якраз сьогодні думала про відновлення участі у чемпіонатах. Бар’єр категорії «еліт» подолала вже давно, вже, як кажуть, пора на світі себе спробувати. Сироти пройшлись по тілу від рівня мрій та уміння майбутніх суперників, а ще від втечі Олега… Чи варто йти у ва-банк та поставити нове життя на ігрову дошку? Якщо навіть виграю — сильної слави не оберусь. Може у новинах з хвилину покажуть. Все. Щоб дізнатись хто там переміг, потрібно реально цікавитись індустрією й відстежувати результати.

— Кріс! Кріс! — Дан доторкнувся до мого плеча.

— А… Що?

— Викликаю свою майбутню дружину, прийом-прийом…

— Ну тебе, — підвелась на ноги, здіймаючи плед.

— Серйозно! Я тобі говорю-говорю, а ти наче загіпнозована на стільницю дивишся. Все розумію: узори каменю, сам й глянув.

— Про майбутнє думала, — пробуркотіла.

— Ну й там для мене є місце, а? — він всміхнувся й нахилив голову на бік, намагаючись вловити мій настрій.

 — Авжеж є, — склала руки на грудях, — ми ж почали стосунки! А ще зимою змагання, думаю податись й почати підготовку.

— То моя Кріс, — поцілував мене в щоку, промуркотів, як задоволений кіт. — Спатиму з чемпіонкою у одному ліжку.

Його мрійливий погляд змусив мене лиш хмикнути.

«О, ти навіть не здогадуєшся які темні таємниці та чемпіонка ховає», — взяла телефон до рук.

— Якщо можна, ще зроби кріплення для полотен, — додала, побачивши здивування у його очах. — Так-так. Життя з нового аркуша, то все нове згрібаємо до купи!