2.1

Я заснула тільки після того, коли переконалась, що Дан пішов. Перевірила чи закриті двері, не забула про верхній замок. Рушила до ліжка, взяла телефон. Колишній писав десятки повідомлень з вибаченнями, важко зітхнула та заблокувала зрадника й повідомила своїм дівчатам на студії, що сьогодні не зможу провести тренування, попросила заміни.

Не стала вдаватись в подробиці свого стану, лиш просто написала: «Почуваюсь погано, навряд до вечора стане краще». Наш колектив дружній, зазвичай всі приходять на виручку, тому ще й швидко накидала назви елементів для учениць, котрі повинен показати тренер на заміні. Наче все.

Вслуховуючись в тишу робочого дня, прикрила очі й піддалась теплим обіймам покривала й подушки. Як же скучила за тими часами, коли посилала графік  дня й залишалась в ліжку довше, відпочивала. Таке собі могла дозволити раз на місяць. Влад завжди збирався шумно на роботу, будив мене о сьомій своїми звуками будильника, й хоч сніданок він готував собі сам, але  його тупотіння по квартирі лиш дратувало, як й випадкове гепання дверима. Так й лежала, поки не приходив час вставати. Нині блаженна тиша…

«Може то й добре, що він пішов?» — подумала прикриваючи очі.

У ранкових снах, сповнених яскравих кольорів, радощів та сонячної погоди бігала по полю усіяному маками та волошками. Лежала на ниві й сміялась, потім пішла до парку й купила смачної їжі.

Її запах манив, наче магнітом притягував, навіть слину пустила.

— Христина, — оксамитовий голос лунав крізь сон.

Хтось шепотів, лоскочучи вухо, ледь його не цілуючи.

— Кріс, прокидайся, я приготував сніданок.

Стиснула подушку, перемінивши положення на ліжку.

— Який хороший сон, — пробуркотіла, — надто реалістичний…

— То не сон, — чоловічий голос наче блискавка посеред білого дня, — я справжній.

Він пестив волосся, сидячи на краю постелі. Відкривши очі, побачила Дана.

— А-а-а…

Якби він вчасно не перехопив мене, то я б впала на підлогу, заплуталась б в перині. Темні очі дивились з насмішкою та ніжністю.

— Якого милого?! — звелась на ноги. — Ти що тут забув?!

Чоловік поправив манжети сорочки. Захоплено дивився на мене, пожираючи поглядом. Тільки зрозуміла в чому проблема: нічна шовкова сорочка, улюблена, нижче колін, простого крою, але підкреслювала фігуру. Інстинктивно прикрилась руками, чим викликала у Дана регіт.

— Звалив з моєї кімнати… — запнулась, накидаючи халат. — З квартири!

— О-о-о, — він поплескав долонями по колінах. — Така Кріс вже справжня! Така Кріс мені більше подобається! То моя Кріс!

Він зупинився напроти, наче хижак. Поклав руку на плече, іншою торкнувся підборіддя.

— Я не твоя! — прошипіла. — Ти забув…

— Заздалегідь територію позначаю й привласнюю, — промуркотів Дан, насолоджуючись, вочевидь моїм обличчям без косметики, трішки сонним. — Ти все одно рано чи пізно погодишся або звикнеш.

— Дай спокій!

Відійшла від нього, міркуючи про швидкий пошук іншої квартири чи можливий переїзд до іншого міста. Що ж… Наш бренд студій поширений по країні, думаю, десь там є вакантне місце тренера.

«Чи доведеться починати все з початку», — подумала, відступаючи до дверей ванної кімнати.

— Добре, зачекаю на кухні.

Дан рушив одночасно зі мною до дверей, але зупинився й окинув поглядом мою невдоволену й сонну фігурку.

— Дивуюсь тобі, — хмикнув, — ти виступаєш у коротких шортах та топі, а тут соромишся нічної сорочки. Ти, Христино, повна сюрпризів, така недоторка! Поспіши, сніданок охолоне!

Що ж, контрастний душ допоміг вчергове випустити емоції. Простояла під струменями води, ледь не сходила з розуму.

«Зрада, частково розбите серце й Дан під ногами вештається. Ох, що мені робити?!»

Я знала, що просто не збавлюсь від чоловіка, розуміла його типаж. То схильний до одержимостей педант. Й щось підказувало: просто так він спуску не дасть.

— В минулому з таким стикалась, — сказала відображенню в дзеркалі, кутаючись в теплий халат.

З дому поки не збиралась нікуди йти, тому обирала максимально комфортний одяг. Телефон вчергове завібрував на столику біля ліжка, коли я проходила повз. Чергові вибачення від Влада, правда, вже з іншого, незнайомого номеру. Що ж, плюс один в чорному листі.

Дан сидів на кухні й пив трав’яний чай, змусивши заскреготіти мене зубами від злості. На столі стояла одна з баночок, в котрих я зберігала засушені рослини. Не збирала власноруч, як в дитинстві, але закупляла у знайомих сучасних травників, настільки одержимих ідеєю, що ледь не в полі жили.

— Ромашки, — зітхнула з полегшенням.

Чоловік кивнув й відпив теплого напою й прикрив очі.

— Завжди любив ромашковий чай, — виказав, натягнувши задоволену посмішку. — Сьогоднішній ранок особливий… Улюблена жінка з боку, а ще ромашки…

Грайливі нотки голосу лиш дратували. Я фиркнула, оминувши варіацію сніданку від Дана та запхала склянку до шафки.