2

Я потирала руки. Знала, що Влад розійшовся з Кріс, нині чоловік вирішив не турбувати її нічним візитом та зупинився деінде. Завтра він прийде до моєї оселі, ну… Чи після завтра. Комічність ситуації — зваблення. Влад втратив роботу й приховував від Кріс свою невдачу, боявся, що та не зрозуміє. Зрештою у пари останнім часом було багато витрат.

Я ж вчасно дізналась про невдачу, тільки руку простягнула, як він сам поліз фліртувати. Відкрився, мов та скринька з секретами, а декілька келихів шампанського ще більше додали сміливості Владу. Тоді він став моїм. На деякий час, тільки зробити боляче колишній подрузі хотіла… Чомусь всі обирають її, а не мене. А найголовніше — Дан за нею в’юном волікся, наче приворожений. Іноді, мені здавалось, що Христина справді відьма або до ворожки ходить…

— Так, він пішов твій ненаглядний, — лунав голос з телефону. — Вийшов за Владом через хвилин п’ятнадцять, сів в машину та поїхав.

Марина — моя постійна учениця, що живе в одному будинку з Кріс. Сьогодні виконувала функцію шпигунки й з радістю виклала необхідну інформацію.

— Дякую, — прошепотіла, — думаю, декілька занять тобі прилетять бонусом у подарунок за доброту й співпрацю!

Попрощалась з нею, побажала хорошої ночі й ледь не застрибала на місці від радощів. Вже скоро я покину Влада! Вже скоро Дан буде моїм, а Христина… Їй прийде кінець, як й студії де вона працює, так й морально напруги та не витримає!

***

Сонячне світло пробивалось крізь штори. Зім’ята постіль доказ неспокійних снів. Мене знову мучили кошмари, ще ті, що в підлітковому житті переслідували. Колись, вважала їх віщими снами, навіть зверталась до сонників. Що ж казати, дитиною була, наївною, доброю й вірила у всякі нісенітниці. Я перевернулась з неохотою розкрила очі. Хотіла залишатись у теплому ліжку якнайдовше. Осінні дні не радували. Улюблена пора року, день народження зовсім скоро… Все покрилось шаром журби, немов пилом. Реалізація одкровень попереднього вечора повільно просіла, залишивши мене з сумішшю розчарування і душевного болю.

Тільки спробувала опанувати свої емоції, знайомий голос перервав тишу.

— Доброго ранку, Кріс, — привітався Дан, стоячи у дверях, бездоганно одягнений, як завжди.

Він носив дорогий костюм чорного кольору, синю сорочку й атласну краватку червоного кольору з квітковими узорами. Золотий ланцюжок простягався до кишені, то були антикварний дзиґарик, прикріплений до манжета піджака. Данило, хоч він терпіти не міг, коли його так називають, завжди той годинник з собою таскав.

— Що… Що ти тут робиш? — мовила тремтячим голосом від здивування.

— Я просто хотів перевірити тебе, — відповів чоловік, зробивши крок ближче.

— Ти, що, замок на дверях зламав? Ще якось до квартири пробрався? — застигла з розкритим ротом, але з ліжка не вскакувала.

Немає чого йому мою шовкову нічну сорочку бачити, улюблена й дещо відверта. Може й тому Дан погляду не зводив з плечей, де виднілись дві темно-бордові бретельки.

— Увірватися до твоєї найманої квартири? Сором! — розвів руками. — Це було б досить грубо, такий маневр залишу на майбутнє.

Він зупинився, напроти ліжка й дістав з кишені два ключі.

— У мене є ключі.

— Звідки? — розкрила рота й вирячила очі.

— Влад любезно подарував їх.

— Господи, ти що його катував? Ти його побив, поцупив їх?

Дихала я важко, потягнулась до пляшки з водою, щоб промочити пересохле горло. Не сподівалась зустріти такий сюрприз з самого ранку! Та я ще не встигла виспатись нормально, як його щось темне на поріг дому приволокло!

Лісенський тихо посміявся, низький мелодійний звук, який послав легке тремтіння по тілу й віддався відчуттям метеликів у животі. Я колись читала психологічну літературу й прекрасно запам’ятала, що то ознака не тільки закоханості, але й тривоги й страху.

— Тортури? Не в моєму стилі, — цокнув язиком. — Принаймні не для цього негідника.

Він зробив крок ближче, сховав ключі до кишені, наче боявся, що заберу їх.

— Але скажімо так, Влад не вважав за потрібне тримати їх в себе після нашої останньої розмови.

— То що ти йому такого виказав там?

— Секрет фірми!

Білосніжна посмішка та плескання у долоні. Дан вмів складати хороше враження на людей, от тільки зараз в мене від нього сироти по спині пройшлись. Важко зітхнула й провела долонями по обличчю.

— Я не збираюсь підриватись з ліжка, бо ти тут такий весь красивий прийшов! — вдарила кулаком по матрацу. — Геть звідси й не забудь замкнути за собою двері.

Був би це якийсь день, вилетів Лісенський звідси, як пробка від шампанського, але наразі я втомлена, морально знесилена й не бажаю гаркатись з ним, чи ще гірше — боротись.

— Як грубо, — насупився, — я тут про неї турбуюсь, а у відповідь одне «фе».

— Не пам’ятаю, щоб просила тебе про таку послугу, — фиркнула й відвернулась.

Одразу ж накинула на себе перину й прикрила очі.

— Й взагалі я ще сплю, дай нормально відпочити!