Пошукова партія

Пошукова партія

Протягом усього свого шляху до острова Зміїний "Гідросфера" зустріла ще два темних судна, які пройшли майже поруч із нею. Першим кораблем виявився нафтоналивний танкер, а другим рибальський траулер. Вони теж жодним чином не прореагували на гудки та запити по радіо і їхні позначки не з'явилися на екрані радіолокатора.

Щільне скупчення яскравих зірок на небосхилі не давало змоги штурману зорієнтуватися астрономічно. Але, на щастя, звичайний магнітний компа́с працював без будь-яких перешкод. Тож науковий човен точно слідував прокладеним курсом і вже менш ніж за годину вахтовий матрос, що спостерігав за переднім сектором, радісно вигукнув:

– Бачу землю!

На горизонті показався острів Зміїний. Він почав швидко збільшуватися в розмірах. Численні зорі висвітлювали його скелясті береги й пінні гребені, що ритмічно накочувалися на них.

Невдовзі яскравий промінь рубочного прожектора освітив антрацитову пристань та чорний міст, що вів від неї до самого узбережжя.

– Я служив на Зміїному під час проходження строкової служби в прикордонних військах. Я дуже добре знаю це гарне і водночас дуже відлюдне місце, – розповів Данило, оглядаючи острів у бінокль. – Але зараз я чомусь не бачу тут жодних ознак життя. Навіть світло не горить у вікнах будинків...

– Давайте спробуймо їх розбудити, – промовив капітан, натискаючи на кнопку на панелі керування.

Човен загудів тифоном. Протяжна луна рознеслася над темним мовчазним островом. Гудок був потужний, розкотистий. Його просто таки неможливо було не почути.

Минуло кілька довгих хвилин. Відповіді на заклик субмарини не було. Маленький острів виглядав повністю безлюдним.

– Не подобається мені все це... – крізь стиснуті зуби процідив старпом, застібаючи блискавку куртки по саме підборіддя. Він повісив бінокль собі на шию й з-під насуплених брів дивився на Зміїний, спершись обома руками на огорожу ходового містка.

Через кілька хвилин човен наблизився до чорної як ніч пристані. Загуділи сервоприводи, прибираючи носові горизонтальні стерна в корпус. Палубна команда висипала з люків і пришвартувала субмарину, притиснувши її лівим бортом до кранців.

– Вибрати слабину кормового швартова! – рявкнув старпом, помітивши, як провис один із канатів.

Двоє матросів спритно зістрибнули з човна на причал. Вони розшукали в металевому сараї на березі чорний трап, закотили його на пристань і приставили до борту "Гідросфери".

– Данило, візьми-но із собою штурмана, радиста, шість матросів і як слід огляньте острів, – розпорядився капітан. – Повинен же тут бути хоч хто-небудь живий.

– Слухаюсь! – відповів старпом. – Нарешті хоч трохи розімнемося із хлопцями на суходолі.

– Дозвольте, будь ласка, мені теж зійти на Зміїний, – попрохав Нестор.

– Дозволяю, – погодився Леонід Іванович. – Якщо, звісно ж, старпом не проти.

– Нехай іде, – кивнув головою Данило. – Преса нам не завадить.

Поки старпом збирав та інструктував команду моряків, журналіст на хвилину заскочив до себе в каюту, щоб одягнутися тепліше та захопити фотоапарат.

Всеволода на ліжку вже не було, та й в коридорі Кириленко не зустрів нікого з екіпажу. Всі підводники й науковці перебували на своїх постах.

Повернувшись у відсік управління, Нестор побачив, як інженер видавав морякам із пошукової партії акумуляторні ліхтарі. Старпом відкрив металеву шафу, дістав із неї білий мегафон й повісив його собі на шию поруч із біноклем.

Цього разу підводники піднялися нагору не через рубку, а по черзі вибралися назовні крізь люк на кормі човна та опинилися на верхній палубі. Матроси безладно скупчилися й кілька хвилин здивовано витріщалися на переповнене зорями небо.

Після окрику старпома вони слухняно рушили в бік приставленого трапа, слідуючи один за одним.

Пересуватися гумовим покриттям субмарини було незвично. Воно не тільки скрадало кроки, але ще й відчутно пружинило.

Нестор замикав ходу, уважно дивлячись собі під ноги. Він побоювався посковзнутися на вологій гумі й з'їхати в море похилим бортом човна.

Пошукова партія почала сходити на причал. Суцільну тишу порушив стукіт підборів по металу трапа.

Дочекавшись, поки всі моряки залишать верхню палубу, штурман вказав їм на темний міст із металевими поручнями, що з'єднував окремо стоячий причал з островом. Підводники попрямували по ньому до берега.

– Сажу вони тут чортяки розсипали чи що? Або ж незграби такі чорну фарбу розлили під час розвантаження? – напівголосно чортихався Данило, з подивом роздивляючись суцільно чорний бетон пристані.

За зблідлими та напруженими обличчями матросів Нестор зрозумів, що всі вони були насторожені й навіть дещо налякані тим, що відбувалося. Моряки зацьковано озиралися навкруги, раз у раз тривожно поглядали на пересичене зорями небо та на темний мовчазний острів, й схвильовано перешіптувалися один з одним.

– Зміїний, доповім я вам, це насправді дуже особливе й унікальне місце, – навмисне голосно вимовив старпом, поправляючи кашкет. Нестор здогадався, що Данило вирішив першим порушити напружену тишу і підбадьорити своїх підлеглих. – Наприклад, тут завжди були великі проблеми з прісною водою.