Глава 20

Піднявшись на шостий поверх, вони пройшли до дверей квартири. Джейсон зупинився, поки Кейт відчиняла двері. Зайшовши всередину, дівчина увімкнула світло і швидко вказала:

— Ліворуч, потім по сходинках. — Після короткої паузи додала: — Занось у другі двері ліворуч.

Поки Джейсон заносив Сару в кімнату, Кейт тим часом роззулася і зняла верхній одяг. Вона пішла на кухню попити води. Невдовзі Джейсон повернувся з кімнати й швидко оглянув квартиру. Це була невелика вітальня, суміщена з кухнею, оформлена в стилі лофт. “Доволі комфортно,” — подумав він. У центрі стояв маленький диванчик, а перед ним — невеликий телевізор. Кухню та вітальню розділяли три сходинки, піднімаючи кухню на своєрідний п’єдестал. Він помітив три невеликі вікна з жалюзі, які вдень пропускали чимало денного світла.

Кейт він не побачив, але почув шум із кухні, тому попрямував туди. Дівчина пила воду, коли він підійшов.

— Ти чого тут? Тобі щось потрібно? — запитала вона, трохи злякано.

Від її несподіваної реакції Джейсон засоромився, почухав потилицю й мовив:

— Та ні, просто хотів відзвітувати. Багаж успішно доставлено в кімнату, і навіть не порушено її міцний сон, — хлопець усміхнувся, намагаючись розрядити напружену атмосферу.

Кейт ледь усміхнулася й подякувала йому:

— Ну що ж, тепер можеш іти.

Джейсон засмутився, розуміючи, що не вдалося зняти її напруженість та страх. Він вже збирався йти, але раптом зупинився, не втримався і повернувся до неї:

— Кейт, послухай… — він зробив крок до неї.

— Не підходь до мене! — налякано вигукнула дівчина й відступила назад, впершись у холодильник.

Джейсон зупинився, відчуваючи, як її страх знову пробивається крізь маску байдужості. Він не хотів її лякати, але кожного разу, як намагався наблизитися, вона відступала. І він не знав, як це виправити.

— Я не хочу тебе лякати. Не хочу, щоб ти боялась мене, — промовив він, зберігаючи м’який тон.

— Тоді не підходь, — відрізала Кейт, — Їдь додому, вже пізно.

— Я не можу… — зітхнув Джейсон, опустивши погляд. — Я не можу просто так піти, знаючи, що сьогодні накоїв. Що налякав тебе. Пробач мене… Пробач.

Він говорив щиро, і Кейт могла майже почути, як калатає його серце. Але вона мовчала, не зрушуючи з місця.

— Так, я мудак, — він гірко посміхнувся. — Я знаю, що тобі це було неприємно, але коли я вперше подивився в твої очі… — він зробив крок ближче, поки їхні погляди не зустрілися впритул. — В мені щось зламалося. Вихор емоцій, яких я ніколи раніше не відчував. Але моїм вчинкам керувало его. Ти зачепила мене своєю байдужістю, і я повівся як ідіот.

Він важко ковтнув, намагаючись зібратися з думками.

— Але коли я побачив у твоїх очах страх і сльози, зрозумів, що не хочу бачити тебе такою. Ніколи. Ніколи не хочу, щоб ти боялася. І, якщо чесно, я б хотів бути тим, хто дарує тобі відчуття безпеки, а не навпаки. Пробач мене… — його голос затремтів. — Пробач цього дурня. Я справді каюсь.

Кейт дивилася на нього, обмірковуючи його слова. Вона все ще відчувала тривогу, але вперше в його очах бачила не нахабство, а щирість.

Але думки нахлинули на Кейт, і вона раптом усвідомила: він не кається, це чергова його гра.

— Ти зрозумів, що не зміг зачарувати мене своїм образом “сексуального поганця”, і вирішив перейти на іншу тактику? — різко запитала вона, підвищуючи голос. — Тобі настільки важливо виграти цей клятий спір? Настільки важливо, чи опинюсь я під тобою в ліжку?

— Що? Ні, ні, все зовсім не так! — спробував заперечити Джейсон, але його голос був розгубленим.

— О, так, все саме так! — перебила його Кейт. — Іди. Іди додому, Джейсоне.

— Я не можу, — він опустив голову, відчуваючи безсилля. — Знаючи, що образив тебе, моя совість не дає мені спокійно поїхати додому.

— О, то виявляється, у тебе є совість? — саркастично кинула Кейт, усміхаючись з гіркою іронією. — Це вже неабияке відкриття, вітаю! І що тепер? Ти просто хочеш заспокоїти свою совість? Гаразд, я допоможу тобі: зі мною все гаразд. Твої слова та дії не образили мене. Я тебе пробачила. Ти задоволений? Можеш їхати.

— Ти знущаєшся з мене? — він не міг повірити в її холодні слова. — Чому ти перекручуєш все, що я кажу? Це не те, що я мав на увазі, і твої звинувачення неправдиві!

— Все, іди з мого дому, — твердо сказала вона, дивлячись йому прямо в очі. — Я тебе пробачила. Забудь про сьогоднішній вечір. Відпусти цю ситуацію. Ми все одно більше не побачимось.

— Побачимо… ми ще це побачимо, — тихо пробурмотів Джейсон, розвертаючись, і, не озираючись, покинув квартиру.