Глава друга

Маргарита

Ми довго так просиділи, обіймаючись. Я тихенько плакала, вдруге за сьогодні, він мовчав. Просто був поруч. 

Нарешті, я відсторонилася. Бачила, як Максим хотів щось сказати, але спочатку були слова:

—Вибачте, ми вже зачиняємося…

— Так звісно, можна чек будь ласка. - мені протягнули чек, але з моїх рук його перехопили довгі пальці, і я почула:

— Я заплачу, можна і мій чек будь ласка. 

Максим розплатився, взяв мене за руку, й поки я знаходилась у прострації, підвів до машини, посадив на переднє сидіння, пристебнув пасок безпеки. Закрив мої двері, й обійшовши машину, сів на водійське сидіння. 

За вікном вже пролітав сніг, тому їхали ми повільно, й довгенько. І щойно дістались його дому, він мовчки провів мене в свою квартиру. Так само, в тиші зняв курточку, допоміг мені, й ми пішли мити руки. 

І от знову я сиджу, тримаючи в руках чашку, на цей раз, з ромашковим чаєм, й мовчу. 

Він навпроти, робить те ж саме. 

Нарешті, Максим перший порушив тишу. 

— Пробач, я винний. Якби я не повірив тим словам, все було б інакше. 

— Так, все б дійсно було б інакше. Але минулого не змінити. Хіба що, можна спробувати виправити теперішнє. 

Я поглянула на нього, з пів опущених вій, спостерігаючи за реакцією на мої слова. 

— Було б дійсно чудово, якби ти погодилася бути моєю дівчиною. 

— Ого! Невже отак одразу??!

 Він засміявся, з ніжністю дивлячись на мене.

—Аби ти знала, як довго я хотів сказати це тобі. Але не наважувався, вважав, що краще зачекати, коли ти закінчиш університет. А воно он як вийшло. 

— Ну не знаю, я не можу отак одразу. Я ще від минулих стосунків не відійшла. 

Його погляд, розуміючий, ні на мить не покидав моє обличчя. Він знову бачив всі мої думки, й читав мене як відкриту книгу. 

— Якщо тобі потрібен час, я дам його стільки, скільки потрібно. А потім ти скажеш, чи хочеш бути зі мною, чи все ж таки ні.

Він говорив так, ніби вже знав, що я погоджусь. Хіба ж можна відмовити своєму першому коханню? Ні. У всякому разі, я не можу. Чи точніше буде сказати, не хочу?

— Максе…  

—То може на побачення? - Посміхаючись, він обережно взяв мою руку в полон своїх, зігріваючи їх теплом.  - Декілька побачень, і ти вирішиш, чи хочеш, щоб я був твоїм. 

Його пальці, правої руки,  переплелись з моїми, запускаючи доріжку мурах, що пробігтися по моєму тілу. 

Доторки цього чоловіка, спокушають, так, як і він сам. Вони заставляють хотіти більшого. 

Хотіти його. Бути з ним. Належати тільки йому. 

І  коли він встиг затьмарити все, що було до нього? Сидячи зараз тут, тримаючи руку, взагалі забула, що був якийсь хлопець, я мав наглість мене зрадити. 

Це більше не мало значення. Не тепер, коли поруч він. 

— То може глянемо фільм? Зараз по телевізору, якраз той період, коли можна глянути «Сам у дома», чи щось типу цього.  

Гарна пропозиція. Мені подобається. 

— А давай. Тільки… В тебе тут є какао? 

— А то ж! Як йому не бути? Після зустрічі з тобою, я полюбив пити його в холодні вечори. Скажу по секрету, в мене навіть маршмеллоу є.

Тихо, як наче це найсекретніша таємниця з усіх, прошепотів, в який вже раз за сьогодні, ніжно посміхнувся, весело підморгуючи мені. 

Все таки, приємно бачити ці вогники радості в його очах. 

Далі, ми разом варили какао, слухаючи новорічну музику. Постійно підспівуючи, та пританцьовуючи, ми щасливо переглядувались. 

І як тільки приготували напій, та дістали тістечка з кремом, сіли на диван в вітальні, закутавшись в теплі одіялка, ввімкнули телевізор. 

Дивилися фільм, той самий, що він запропонував, в цей час, моя голова була на його плечі, його ж рука на моєму. 

Так непомітно для себе, насолоджуючись моментом в його обіймах, я й заснула. 

Мені здалося, що крізь сон, відчула легкий поцілунок в скроню, й почула тихеньке:

— Моя… Кохана…

Ранок почався з ніжного поцілунку в мої закриті очі. Та за секунду, біля вушка хтось прошепотів: 

— Прокидайся соню. Час творити дива!

— Які такі дива? - Сонно пробурмотіла я, повільно потягуючись, та відкриваючи очі. 

— Сьогодні перед останній день цього року. Хіба тобі не хочеться зробити щось, щоб завершити його щасливою?

— Ммм… Наприклад?

— Сказати мені «так»? 

— Ну не знаю, спочатку треба глянути на твою поведінку, а вже потім, я обіцяю подумати.

Так, мені було весело. І виповзаючи з-під одіяла, яким була турботливо вкрита, підійшла до вікна. 

Відкрила штору, й ахнула. 

За вікном була хуртелиця!

Красивий, лапатий сніг пролітав над столицею, повільно опускаючись, на вже присипану білим землю. Дерева огорнуті в зимове вбрання, завершували неперевершену картину, що малювала зима. 

Відчула теплі руки на плечах, й мене обережно притягнули в чиїсь обійми, поклавши підборіддя на мою голову. 

— Гарно…

—Дуже. - стояти в його руках, насправді прекрасно, а картина що постала перед очима, заворожувала. 

—  Як ти дивишся на те, щоб після сніданку, пограти в сніжки. 

— То нас чекає битва не на життя, а на смерть? - Тихо хмикнула, повертаючись в кільці його рук, й обіймаючи у відповідь. 

— А тож! Переможець отримає найсмачніший торт в подарунок, то що скажеш?- Нахиляючись, щоб ніжно цьомкнути мене в скроню, запитав чоловік. 

— Згодна, звісно ж. 

— Ех. Хотів би я почути ці слова від тебе в іншому місці. 

— Мм.. наприклад?

—Думаю, ммм… під час церемонії  нашого весілля, наприклад. 

Почувши ці слова, відчула тепло в душі, і те, як швидко червоніють мої щоки. Як добре, що я заховала обличчя на його плечі, та йому не видно моєї реакції. 

— Мило червонієш крихітко. - легенько вдарила його в живіт, та постаралась вибратись з його рук. - Вибач, якщо образив, але твої рожеві щічки, — це щось. 

— Але ж ти їх навіть не бачив!

— Так, їх не бачив. А от вуха…

Ой. Цей чоловік, зводить з розуму. Напевно, тому він мені й подобається.  Бо я така ж.