Глава 6. Про аеродинаміку мішків з-під картоплі

Падіння в бездонну чорну шахту з гладкими металевими стінами — це досвід, який дає людині унікальну можливість переосмислити своє життя. Проблема полягала в тому, що життя Зигмунда було настільки коротким і наповненим прибиранням пилу в антикварній крамниці, що переосмислювати його виявилося справою приблизно трьох секунд. Усі інші секунди, хвилини (чи, можливо, години?) свого вільного падіння хлопець витратив на крик.
​Його крик був не просто гучним; це був багаторівневий вокальний шедевр. Він починався з глибокого, утробного баса жаху, переходив у пронизливий тенор паніки і закінчувався ультразвуковим писком, який зазвичай видають миші, коли бачать кота з кулінарною книгою.
​Поруч із ним, кружляючи в повітрі, летів Балтазар. Демон у тілі білки теж кричав, але його крик був скоріше сповнений обурення, ніж страху. Він намагався махати лапками, щоб якось змінити траєкторію польоту, але закони гравітації Гларіона ігнорували його демонічний статус.
​— ТИ... НЕЗГРАБНИЙ... ШМАТОК... БІОЛОГІЧНОГО... СМІТТЯ! — кричав Балтазар, і його слова долітали до Зигмунда уривками через свист вітру. — Я пережив Падіння Небесної Цитаделі! Я вижив у Кислотних Морях Сьомого Кола! Але я загину, розмазавшись об дно якоїсь труби через ідіота в мішку з-під картоплі!
​Зигмунд хотів відповісти щось дошкульне, наприклад: «Тоді зроби нас легшими, ти ж магічна істота!», але його рот був настільки широко відкритий від жаху, що туди залітало повітря під таким тиском, що хлопець відчував себе надувною кулькою, яку от-от розірве.
​Його мантія, та сама, яку він так старанно розшивав зірочками з фольги, зараз працювала проти нього. Вона надулася, як парашут, але парашут дуже поганий, дірявий і асиметричний. Через це Зигмунд не просто падав униз — він обертався навколо своєї осі, як дзиґа, яку запустив божевільний велетень.
​Стіни шахти миготіли повз них розмитими смугами. Іноді Зигмунд встигав помітити якісь деталі: величезні мідні труби, з яких виривався гарячий пар, миготливі червоні лампочки за товстим склом, і навіть один раз — щось схоже на велетенське механічне око, яке здивовано кліпнуло, коли вони пролетіли повз нього.
​— Чаклуй! — верещав Балтазар, пролітаючи над головою Зигмунда і відчайдушно хапаючись за його солом'яне волосся. Білка боляче смикнула хлопця, вириваючи ціле пасмо. — Зроби хоч щось! У тебе є закляття левітації?!
​— Є! — прохрипів Зигмунд, відчуваючи, як шлунок підступає до горла. — Але воно працює тільки на чайні ложки! І лише по четвергах! А сьогодні вівторок!
​— Який, до дідька, вівторок у підземеллі?! Ми під землею, тут немає днів тижня! — демон ледь не задихався від люті. — Кастуй на свої черевики! Кастуй на свої штани! Кастуй хоч на що-небудь, або я вирву твою душу прямо в польоті і зроблю з неї подушку для приземлення!
​Зигмунд заплющив очі і спробував зосередитися. Він виставив руки перед собою, склав пальці в магічну мудру (яка підозріло нагадувала дулю) і закричав:
​— ВІНГАРДІУМ ЛОЖКО-ЛЕТУС! З кінчиків його пальців зірвалася крихітна срібляста іскра. Вона пролетіла кілька сантиметрів, вдарилася об металеву стіну шахти з тихим звуком «дзень» і згасла. На цьому магічний потенціал Зигмунда було вичерпано.
​— Це кінець, — меланхолійно констатував Балтазар, відпускаючи волосся хлопця і складаючи лапки на грудях. Він закрив очі і почав тихо бурмотіти стародавню демонічну молитву, суть якої зводилася до того, щоб його наступне переродження було в тілі когось, хто має крила. Наприклад, кажана. Або хоча б дуже жирного голуба.
​Раптом свист вітру змінився гулом. Світло наприкінці шахти, яке до цього було лише маленькою жовтою крапкою, почало стрімко наближатися, розростаючись до розмірів велетенського екрану.
​Зигмунд відчув, як потік гарячого повітря вдарив йому в обличчя. Шахта закінчилася так само раптово, як і почалася. Вони вилетіли у відкритий простір — колосальну печеру, розміри якої неможливо було осягнути оком. Але падати їм залишалося недовго.
​Замість того, щоб розплескатися по твердій кам'яній підлозі, вони влетіли прямо в центр гігантської воронки, сплетеної з товстих металевих тросів, іржавих пружин і чогось, що нагадувало брудні, просочені мастилом матраци.
​Приземлення було далеким від м'якого.
​Зигмунд врізався в пружину розміром з невеликого слона, відскочив від неї, перекинувся через голову, протаранив купу брудного ганчір'я і, нарешті, застряг головою вниз між двома величезними гумовими шинами від якогось невідомого підземного трактора.
​Пролунав звук, схожий на «ХРЯСЬ-БОВТ-ДЗЕНЬ». Його мішок-мантія остаточно перетворився на лахміття.
​Кілька секунд панувала тиша, переривана лише скрипом пружин, що продовжували вібрувати після удару.
​— Балтазаре? — прокректав Зигмунд, його голос лунав приглушено через те, що рот був наполовину забитий якоюсь смердючою клоччям. Він спробував поворушити ногами. Вони працювали. Руки теж. Дивовижно, але жодна кістка не була зламана. Тільки гідність постраждала настільки, що її вже не можна було відновити жодною магією.
​— Якщо ти ще раз... — почулося приглушене шипіння з-під сусідньої купи металобрухту.
​З-під гори іржавих шестерень вибрався Балтазар. Його вигляд був жалюгідним. Червоне пухнасте хутро було всуціль вкрите густим, чорним машинним мастилом. Замість гордого демона він тепер нагадував щура, який впав у діжку з мазутом. Сигари в його зубах більше не було — вона залишилася десь у шахті.
​Білка-демон гидливо струснула лапкою, розбризкуючи чорні краплі.
​— Ти розумієш, що ти накоїв?! — заверещав Балтазар, і його червоні очі спалахнули в напівтемряві. — Це мастило! Воно в'їлося в мою ауру! Я пахну, як майстерня дешевого коваля-гобліна! Я більше не Володар Перехресть, я — Володар Автозапчастин!
​Зигмунд з великими зусиллями виплутався з шин і впав на металеву підлогу воронки. Він обтрусився і подивився навколо.
​Те, що він побачив, змусило його забути про біль у синцях і скарги Балтазара.
​Вони знаходилися над Механічним Містом. Воронка, в яку вони впали, була лише однією з багатьох своєрідних «ловчих сіток», натягнутих високо під склепінням печери. А внизу...
​Внизу розкинулося місто, яке не мало нічого спільного з класичною архітектурою Гларіона. Тут не було замків, веж чи затишних дерев'яних будиночків. Місто складалося виключно з металу, пари та складних механізмів.
​Гігантські латунні труби звивалися між вулицями, мов велетенські золоті змії. Замість площ тут були колосальні шестерні, які повільно оберталися зі скреготом, що стрясав землю. Усюди виривалися струмені білої та зеленої пари, а небо (тобто стеля печери) було затягнуте густим смогом, через який пробивалося тьмяне світло тисяч газових ліхтарів.
​Місто жило. Воно дихало через свої клапани, пульсувало поршнями і гуло, як величезний бджолиний вулик, зроблений з міді та заліза.
​— Ого... — Зигмунд підійшов до краю воронки і зазирнув униз. Висота була запаморочливою. — Це ж Місто Гномів-Відступників! Я читав про нього. Їх вигнали з Глибинного Королівства за те, що вони вважали плоть «слабкою та неефективною».
​— Так, а мастило, мабуть, вони вважають святою водою, — пробурчав Балтазар, намагаючись витерти мордочку об відносно чистий шматок мантії Зигмунда. — Це найгірше місце у всіх Катакомбах. Ці хлопці — техно-фанатики. У них немає душі, тільки креслення та інструкції з експлуатації. Якщо вони нас знайдуть...
​Він не встиг договорити.
​Звідкись знизу пролунав різкий, пронизливий свист, схожий на гудок паровоза, якому прищемили хвіст. Сітка під ними затряслася. До воронки, по одній з масивних балок, стрімко наближався якийсь механізм.
​Це була своєрідна вагонетка-павук. Вона перебирала шістьма металевими лапами, а з її «черевця» виривалися клуби чорного диму. На платформі вагонетки стояли троє.
​Це були гноми. Але назвати їх просто гномами було б образливо для їхніх інженерних зусиль. Від класичних коротунів з бородами у них залишилися лише обриси і зріст.
​Той, що стояв попереду, очевидно, був лідером. Половина його обличчя була замінена бронзовою пластиною, в яку було вмонтовано кілька лінз різного розміру, що постійно оберталися, фокусуючись і дзижчачи. Замість правої руки в нього була складна конструкція з трьох металевих щупалець із затискачами на кінцях. Навіть його борода не була справжньою — вона складалася з сотні тонких мідних дротів, які іскрилися при кожному русі.
​Двоє інших виглядали не менш моторошно. В одного замість ніг було одне велике моноколесо, на якому він дивовижно вправно балансував. У другого на спині висів масивний паровий котел, з'єднаний трубками прямо з його черепом, а в руках він тримав щось, що найбільше нагадувало гібрид арбалета і циркулярної пилки.
​Вагонетка-павук зі скреготом зупинилася на краю воронки. Лідер з мідною бородою ступив на сітку, яка навіть не прогнулася під його вагою — настільки багато металу було в його тілі.
​Лінзи на його обличчі закрутилися, видаючи звук старого годинника: «Клік-клік-вжик-фокус». Він подивився на Зигмунда, потім на Балтазара.
​— Виявлено несанкціоноване біологічне забруднення сектора 4-Б, — промовив гном. Його голос був абсолютно позбавлений емоцій, він звучав металево і лунко, ніби він говорив через бляшану трубу. — Рівень вологи — неприпустимо високий. Відсоток плоті — дев'яносто вісім. Діагноз: критична неефективність конструкції.
​— Е-е-е... доброго дня, шановні панове кіборги! — Зигмунд спробував натягнути на обличчя свою фірмову ввічливу посмішку, але вийшла лише нервова гримаса. Він почав задкувати. — Ми тут просто... впали. Ми не місцеві. Здається, ми помилилися поверхом. Ми вже йдемо!
​Він зробив крок назад, але гном на моноколесі миттєво з'їхав з платформи і заблокував йому шлях, погрозливо газуючи своїм колесом, від чого на всі боки полетіли іскри.
​— Негативне рішення, біо-одинице, — сухо відповів лідер. — Ви порушили Протокол Чистоти. Будь-який органічний об'єкт, що потрапляє в Утилізаційну Воронку, вважається сировиною. До того ж, ваші системи пересування... — гном вказав щупальцем на діряві чоботи Зигмунда, — ...є архаїчними та жалюгідними. Як ви взагалі підтримуєте рівновагу без гіроскопів? Це образливо для інженерного мистецтва.
​— Я... я добре їм вівсянку! Вона тримає баланс! — бовкнув Зигмунд перше, що спало на думку.
​Гном звернувся до своїх підлеглих:
— Об'єкт несе семантичну нісенітницю. Ймовірно, пошкоджений мовленнєвий процесор. Точніше, його м'ясний аналог. Захопити об'єкти для примусової модернізації. Підготувати Хірургічний Цех.
​— Примусової модернізації?! — голос Зигмунда зірвався на писк. Він згадав циркулярну пилку в руках одного з гномів і відчув, як його ноги стають ватними. — Я не хочу модернізації! Мені подобаються мої руки! Ними зручно їсти бутерброди!
​— Ваші руки слабкі. Ми замінимо їх на пневматичні молоти. А ваш оптичний апарат (очі) має занадто низьку роздільну здатність. Ми встановимо вам інфрачервоні сенсори з функцією лазерного різання. Ви будете вдячні, коли зрозумієте переваги сталі над слизом, — лідер зробив жест своїм щупальцем.
​Гном з пилкою підняв свою зброю. З дула (чи що там у нього було) вистрілила міцна металева сітка, яка миттєво обплутала Зигмунда і Балтазара. Сітка була електризована. Щойно Зигмунд спробував сіпнутися, його вдарило струмом такої сили, що його волосся, яке вже й так стояло дибки після вибуху на Галявині, тепер нагадувало ідеального їжака-альбіноса.
​— А-а-а-а-а! — затрусився хлопець.
​— Заберіть це! Я демон! Я не потребую ваших іржавих імплантів! — верещав Балтазар, намагаючись прогризти металевий дріт, але отримав розряд струму прямо в ніс і ображено чхнув чорним димом.
​Гноми без зайвих церемоній підчепили сітку гаком, приєднаним до їхньої вагонетки-павука, і машина різко рвонула вниз, углиб Механічного Міста.
​Поїздка була жахливою. Зигмунд бовтався в сітці, як спіймана рибина, б'ючись об металеві балки і труби. Вони спускалися все нижче і нижче, туди, де шум машин ставав нестерпним, а повітря було настільки гарячим, що дихати доводилося через раз.
​Нарешті, вагонетка зупинилася біля масивної брами у формі гігантської шестерні. Брама роз'їхалася в боки, відкриваючи вхід до Хірургічного Цеху.
​Це було місце, де помирали мрії про природну анатомію. Приміщення нагадувало щось середнє між скотобійнею та слюсарною майстернею. Зі стелі звисали ланцюги з гаками, всюди стояли операційні столи, зроблені з холодного заліза і вкриті криваво-масляними плямами. Уздовж стін тягнулися полиці з «запчастинами»: металевими руками, механічними щелепами, скляними резервуарами з якоюсь неоновою рідиною та штучними серцями, які гучно цокали.
​Гноми витягли Зигмунда з сітки і грубо жбурнули його на центральний стіл. Металеві скоби миттєво вискочили з країв столу і намертво зафіксували його зап'ястя та щиколотки. Балтазара, який продовжував вириватися і лаятися на всіх відомих мовах Пекла, посадили в невелику сталеву клітку і повісили над столом.
​До Зигмунда підійшов лідер. Його мідна борода іскрилася. Він взяв з підносу якийсь інструмент, що нагадував гігантський штопор з вбудованим паяльником.
​— Отже, почнемо з базової ампутації непотрібних кінцівок, — промовив гном-кіборг діловим тоном, вмикаючи паяльник. Інструмент радісно зашипів, випускаючи синє полум'я. — Ваші нижні кінцівки несиметричні. Ми відріжемо їх по коліна і встановимо гусеничний хід. Це збільшить вашу прохідність на 34 відсотки.
​— Ні! Ні! Благаю! Я не хочу бути танком! Я хочу бути магом! Я навіть згоден бути просто прибиральником! — Зигмунд відчайдушно смикався в скобах, по його обличчю текли сльози жаху і поту. Інструмент кіборга наближався до його лівої ноги. Він відчував жар від паяльника.
​Балтазар у своїй клітці зрозумів, що настав час для екстремальних переговорів. Його демонічна гордість була вражена, але перспектива залишитися прив'язаним до хлопця на гусеничному ходу лякала його ще більше.
​— Гей, ти, консервна банко з комплексом бога! — закричав Балтазар на всю силу своїх білячих легенів. — Зупини процедуру! Або твоє місто перетвориться на купу розплавленого шлаку!
​Лідер гномів зупинився. Його лінзи закрутилися, фокусуючись на клітці з тваринкою.
​— Біологічна одиниця типу «гризун» демонструє високий рівень агресії та неадекватне оцінювання загрози. Аналіз показує відсутність у вас вибухових речовин. Ваша погроза нелогічна. Продовжую ампутацію.
​— Я не гризун! Я вищий демон! — Балтазар притиснув мордочку до лозин клітки. — І я кажу тобі про нього! Про цього хлопця! Ти хоч сканував його внутрішню енергетичну структуру, ідіоте?! Ти збираєшся розкрити Біологічний Реактор Абсолютного Хаосу!
​Гном завмер. Слово «реактор» було святим у їхньому словнику.
​— Поясніть свою термінологію, — наказав кіборг, але паяльник відвів трохи вбік.
​Балтазар хижо посміхнувся, відчуваючи, що знайшов слабке місце. Він почав імпровізувати з натхненням найкращих юристів Безодні.
​— Ти думаєш, він просто кволий м'ясний мішок? О, як ти помиляєшся! Цей юнак — секретна розробка Гільдії Алхіміків-Самогубців. Його тіло — це посудина, яка містить у собі висококонцентрований, нестабільний розчин Ефірного Алкоголю та Темної Магії!
​Балтазар зробив драматичну паузу.
​— Буквально півгодини тому цей «слабкий організм» знищив цілу екосистему паразитів, перетворивши їхню кров на шістдесятиградусний спирт, який здетонував з силою тисячі гном'ячих бомб! Якщо ти порушиш цілісність його оболонки — наприклад, відріжеш ногу — ти спровокуєш ланцюгову реакцію. Його внутрішній тиск розірве на шматки не тільки твій Хірургічний Цех, а й половину Механічного Міста! Ти відчуваєш цей запах?!
​Гном нахилився ближче до Зигмунда. Системи вентиляції в кіборга запрацювали швидше, втягуючи повітря.
​Зигмунд дійсно пахнув жахливо. Це був складний букет: запах горілого волосся, пил Катакомб, міазми його немитих «щасливих шкарпеток» (які щойно врятували їх від Пожирача Тіней), дешевий портвейн (яким він облив себе під час битви з ромашками-мутантами) і густий, кислий запах чистого, нерозбавленого людського страху.
​Датчики на обличчі лідера гномів раптом почали блимати червоним світлом. З його парового котла на спині з шипінням вирвався струмінь перегрітого пару.
​— Попередження. Увага. Аналізатор газів фіксує критичний рівень токсичності, — металевий голос гнома вперше дав ледь помітний збій, ставши вищим на півтону. — Виявлено сліди невідомої летючої рідини з екстремальним рівнем горіння. Виявлено біологічні токсини (шкарпетки). Розрахункова потужність потенційного вибуху в разі розгерметизації об'єкта... перевищує межі допустимих втрат.
​— Ось бачиш! — переможно пискнув Балтазар. — Я б на твоєму місці взагалі не торкався його гострими предметами. Він — ходяча ядерна бомба з м'яса! Відпусти нас, і ми заберемо цей нестабільний вантаж з вашого прекрасного, чистого міста.
​Кіборг відступив від операційного столу. Лінзи на його обличчі оберталися так швидко, що злилися в суцільну пляму. Його процесори гарячково прораховували ризики. Знищення половини міста через одного кволого хлопця в лахмітті було абсолютно неефективним. А гноми-відступники понад усе цінували ефективність.
​— Логіка аргументації прийнята, — нарешті відповів кіборг, ховаючи свій штопор-паяльник за спину. — Ризик детонації Біологічного Реактора неприйнятний. Однак, згідно з Кодексом Міста, вихід з карантинної зони платний. Ви повинні компенсувати витрати енергії на ваше захоплення.
​— Компенсувати? — обурювався Балтазар. — Ми щойно врятували ваше місто від вибуху!
​— Емоції не мають цінності. Ресурси мають. Дайте джерело енергії, або ми помістимо Реактор у свинцевий саркофаг і кинемо його в магматичне озеро.
​Зигмунд, який все ще лежав прикутий до столу і намагався не дихати (щоб випадково не «здетонувати»), раптом згадав про свої трофеї.
​— Каміння! — крикнув він, його голос зривався. — В моїй лівій кишені! Тіньові Перлини! Вони повні магічної енергії!
​Лідер гномів обережно, намагаючись не пошкодити «оболонку», опустив своє щупальце в діряву кишеню Зигмунда і витягнув один чорний кристал. Тієї ж миті кібер-очі гнома спалахнули яскравим зеленим світлом.
​— Аналіз об'єкта... Неймовірно. Це кристалізована темрява вищого ґатунку. Енергоємність одного такого кристала може живити наш Головний Генератор протягом трьох сонячних циклів. Це... прийнятна плата.
​Гном натиснув непомітну кнопку на панелі столу. Металеві скоби з брязкотом розкрилися. Зигмунд зіскочив зі столу так швидко, ніби той був розпечений. Він підбіг до клітки Балтазара, відімкнув її і посадив злого, вимазаного мастилом демона собі на плече.
​— Угода відбулася, — сказав лідер гномів. — Ми забезпечимо вам транспорт до кордонів нашого сектора. Але попереджаю: якщо ви повернетеся, ми знайдемо спосіб знешкодити ваш Реактор без вибуху. Наприклад, заморозимо його абсолютним нулем і розіб'ємо на осколки.
​— Дякуємо! Дуже конструктивна пропозиція, але ми не повернемося! — Зигмунд гарячково кивав головою, задкуючи до виходу. — Передавайте вітання вашим калькуляторам!
​Через п'ятнадцять хвилин Зигмунд і Балтазар вже сиділи у транспортному засобі, який їм надали гноми. Це був іржавий металевий візок, який рухався по монорейці, прокладеній над вулицями міста. Візок не мав ні гальм, ні керма, він просто котився під нахилом вдалину, вглиб Катакомб, залишаючи Механічне Місто позаду.
​Вітер знову свистів у вухах Зигмунда, але цього разу це був теплий вітер свободи. Хлопець дивився на свої руки, свої ноги і глибоко дихав.
​— Я цілий, — прошепотів він, не вірячи своєму щастю. — Вони не зробили з мене танк. Балтазаре, ти геній. Ти обдурив найрозумніших інженерів підземелля!
​Балтазар виплюнув грудку мастила, яке нарешті зміг відчистити від своїх вусів.
​— Я не обдурив їх, шмаркачу, — похмуро відповів демон. — Я просто гіперболізував твою неймовірну здатність бути ходячою катастрофою. Ти дійсно токсичний, нестабільний і небезпечний для оточуючих. Просто я переконав їх, що це твоя магічна зброя, а не твоя природна сутність ідіота.
​Зигмунд не образився. Він дивився вперед, де тунель знову поринав у природну, сиру темряву стародавніх печер.
​— Знаєш, — задумливо сказав хлопець, поправляючи залишки свого мішка. — А мої щасливі шкарпетки сьогодні врятували нас двічі. Спочатку від Пожирача Тіней, а тепер — від циркулярної пилки. Можливо, мені варто заснувати новий культ? Культ Бойової Немитості?
​— Тільки спробуй, і я особисто ампутую тобі ноги, — прогарчав Балтазар, згортаючись клубочком на плечі хлопця. — Вперед, Реакторе Абсолютного Хаосу. Подивимося, яке ще дно ми можемо пробити в цьому проклятому світі.
​Візок мчав у темряву, і стукіт його коліс по рейках зливався з ритмом серця Зигмунда. Найгірше Механічного Міста було позаду. Але Катакомби Гларіона ніколи не відпускали своїх жертв так просто. Справжні випробування лише починалися.