3

Глава 3

Катя не розуміла, що саме означають слова Дениса, але раптово відчула, як боляче закололо біля серця. Страх за Настю скував її тілом наче сталевим дротом і вона на мить завмерла, вдивляючись в холодні, сірі очі наповнені  неприхованою люттю. 

Тепер Катерина знала, як насправді виглядає диявол. Зараз він просто перед нею, просто стоїть у подобі чоловіка. Катерина нарешті зрозуміла чому завжди оминала його стороною. Такого, як Денис Лазаревський варто не просто боятися, а тримати на величезній відстані за сотні тисяч кілометрів. 

Упродовж шести років вона не раз чула про його безпринципний, жорстокий характер який нікому не вдавалося переламати. Усі йому корилися без жодного слова. Єдиний хто намагався протистояти Денові це його брат, але тепер його немає.         

Його слова розхвилювали Катю. Чому він змінив своє рішення?   

-- Забери від мене свої бридкі лапи. Ніхто не має права мене торкатися. Чуєш..., ніхто..., -- закричала Катя, побачивши, як він розглядає її тіло. 

Катя кричала намагаючись звільнитися від його рук, але все було марно. Він наче велетенська хвиля накрив її не даючи навіть поворухнутися. В його очах читалася ворожість, яку він роками накопичував до Катерини. 

У Каті зупинилося дихання. Бідолашна відчула себе полонянкою морського диявола. Він ніби загіпнозував її своїм поглядом. Катерина не змогла більше протистояти йому. Усі думки хаотично сплуталися. 

Добре, що позаду неї стіна. Ноги зовсім перестали її слухатися і лише руки Дена змушують їх ще триматися. Денис здався їй непоборним велетнем. Своїм вчинком він змусив тремтіти кожну клітинку її тіла. 

Ніколи раніше він не стояв так близько. Катя завжди спостерігала за його ненавистю на відстані. Просто знала, що дистанція між ними найкращий вихід, тому ніколи її не порушувала. 

-- Денисе, відпустіть мене. Ми можемо поговорити, як цивілізовані люди.

Ден не відпустив і нічого не сказав у відповідь. Він просто стояв і обпікав її поглядом. 

-- Денисе, ви мене чуєте? 

-- Це ти мене не почула. 

Його голос  наче громом вдарив по її нервах й покотився по кімнаті. Добре, що хоч Мирослава забрала Настю й дівчинка не бачить того, що тут відбувається. 

-- Я...

Денис відпустив її руки й відступив крок назад. 

-- Запхай своє барахло назад до шафи. Ви нікуди не їдете. 

-- Буде краще...

-- Я сказав, що ви залишаєтесь. Я не можу ризикувати здоров'ям мами. Щойно вона втратила сина, а якщо ще й дізнається, що твоє сученя нагуляне це просто вб'є її. 

-- Не смій називати Настю сученям. Ми поїдемо звідси і ти нас більше ніколи не побачиш. Нам нічого від вас не треба. Просто дай нам піти. 

-- Здається ти не почула мене. Я сказав, що ви залишаєтесь. Все буде так, як було раніше. Тільки ти тепер будеш під моїм контролем. Я не знаю, як саме тобі вдалося обдурити мого брата, але зі мною так не вийде. Я бачу тебе наскрізь й надалі пильно спостерігатиму за тобою. Один неправильний крок і ти більше ніколи не побачиш своє сученя. 

-- Якщо ти знаєш правду, якщо так сильно нас ненавидиш, то чому наказуєш залишитися? Я не розумію. Якщо справа в Антоніні Михайлівна, то я все поясню їй. 

-- Навіть не думай наближатися до матері. Буде по-моєму. Хочеш іти, то йди, але твоє безрідне сученя залишиться жити у нашому домі. 

-- Як ти можеш мені таке казати? Донька все заради чого я живу на цій землі. Щоб розлучити нас тобі доведеться мене вбити. 

Катерина зі всіх сил стримувала себе, щоб не розплакатися перед Деном та його слова були настільки різкими та болючими, що сльози невпинно покотилися її щоками. 

-- Твої слова для мене пустий звук. Я знаю чого ти варта, тому навіть не намагайся. Тобі не вдасться мене обдурити. Тепер я житиму у цьому будинку, тому навіть не думай робити дурниці. 

-- Дмитро... Я хочу його бачити...

-- У цьому немає потреби. Ти ніколи не кохала мого брата, тому не намагайся переконати мене в тому, що його смерть для тебе велика втрата. Не повірю!

-- Я навіть не збиралася цього робити.

-- На похороні попрощаєшся, а зараз роби те що кажу якщо не хочеш опинитися за дверима. Зрозуміла? 

-- Я маю бути поряд з донькою. Вона ще надто маленька, щоб зрозуміти, що відбувається. 

-- Без дурниць тільки. І пам'ятай, що я бачу кожен твій крок і чую кожне слово, -- різко застеріг Денис. 

Ден покинув кімнату Каті, боляче зачепивши її своїм плечем. Та біль у руці ніщо порівняно з тим, як сильно зараз болить її серце. 

Катя здогадувалася, що він передумав викинути їх за ворота лише через Антоніну Михайлівну. Звістку про смерть сина не так просто пережити. Ден зрозумів, що не зможе пояснити матері чому виганяє невістку з дому. 

Антоніна ніколи не була в захваті від шлюбу сина з Катериною, але Настю вважала частиною сім'ї Лазаревських.