2

  Глава 2

-- Добрий день, Денисе. Моя донька сказала, що ви хочете зі мною поговорити. Я слухаю вас, -- обережно промовила Катерина, зробивши крок назад, щоб відстань між ними була безпечною. 

Катерина відсторонилася, щоб захистити себе від тіні цього чоловіка, який ненавидів її до кісток. Дивлячись на неї він нагадував хижого звіра готового хоч зараз пошматувати свою жертву так, щоб навіть шматка плоті не залишилося.

 Каті нестерпно захотілося закрити очі, щоб не бачити того хто стоїть перед нею.В душі вона боялася Дениса, але з усіх сил намагалася не виказувати свого страху.  

За роки шлюбу з Дмитром Катя так і не змогла знайти підхід до Дениса. Навіть, коли дуже намагалася у неї нічого не виходило. Він завжди відштовхував її, не бажаючи зближуватися, навіть заради брата. 

Катерина завжди виправдовувала його, розуміючи, що таким чином він бореться з внутрішнім гнівом який саме вона посіяла у його душі одружившись з Дмитром. З першого дня Денис був проти цього шлюбу, але Дмитро пішов проти думки брата. 

-- Дивлячись на тебе мій день ніколи не може бути добрим. Єдине, що від тебе варто чекати, то це  підступна брехня якою ти занапастила не лише мого брата, а й усіх нас, -- з огидою промовив Денис, глянувши на Катю бризгливим поглядом. 

Чоловік виглядав таким розлюченим, що Катя не наважилася дивитися йому в очі, хоча й відчувала, що він вп'явся в неї поглядом. 

-- Денисе, я знаю, що, щоб я не казала ваша ненависть до мене нікуди не зникне, тому просто скажіть навіщо мене покликали? -- Стримано запитала Катерина, склавши на животі руки. 

Денис мовчав. Тиша навколо насторожувала і у Каті він страху серце почало вистрибувати з грудей. 

-- Ти права! Моя ненависть до тебе лише зростає. Тобі навіть на секунду не можна довіряти, підступна брехухо. 

Ден одним кроком наблизився до Каті й боляче стиснув її плече. У бідолашної очі розширилися від переляку. 

-- Мені боляче...

-- А хіба такі хвойди, як ти можуть відчувати біль? Хіба тобі знайоме це слово? Біль... Та що ти про нього взагалі знаєш! -- Знущався над бідолашною Ден. -- Якщо комусь зараз і боляче, то це мені та моїй матері. Дмитра більше немає. Він розбився щойно у автокатастрофі дорогою до аеропорту. 

-- Це жарт такий? Ти вже не знаєш, як ще можна завдати мені болю, тому кажеш такі жорстокі слова? Ми зовсім недавно попрощалися з Дмитром... Твої слова не можуть бути правдивими. 

Катя не повірила у те, що щойно почула. Бути такого не може. Дмитро не міг її залишити. 

-- Дурепо, невже ти гадаєш, що я глузуватиму над життям брата? Дмитро мертвий. Ти більше ніколи не побачиш його живим..., в принципі, як усі ми...

Піднявши очі на Дена Катя здригнулася. Очікуючи зустріти ненависть жінка побачила нестерпний біль в очах дівера. Кожен мускул на його обличчі корчився від болю. Сьогодні вона вперше побачила його таким... раненим.

-- Ні, ні... Це не може бути правдою. Діма не міг...

Катя не змогла сказати вголос слово "смерть". Воно застрягло в її горлі наче кістка й почало душити. Жінка відчула, що їй бракує повітря й вона от от задихнеться.

-- Перестань вдавати, що тобі боляче. Ви з братом ніколи не були справжнім подружжям. Мені все про тебе відомо, вулична хвойдо. Ти змогла обдурити брата, але мене ти ніколи не обдуриш. Я знаю, що твоє сученя не від мого брата. Ваш шлюб несправжній. Я знаю, що Дмитро не міг виконувати подружній обов'язок. Мій брат ніколи не був тобі справжнім чоловіком. 

Серце Катерини обливалося кров'ю. Щойно вона дізналася, що втратила найдорожчого чоловіка у світі. Катя не уявляла свого життя без нього. Дмитро був її деревом, щитом який захищав від усього, що могло їй та доньці нашкодити. Тепер його немає і вона так гостро відчуває цю втрату. 

-- Не смій так казати про мою доньку, -- замахнувшись Катерина хотіла вліпити Денові ляпаса, але той миттю перехопив її руку. 

Їхні погляди загострилися один на одному наче два мечі. 

-- Зараз ти підеш до своєї кімнати й збереш своє барахло у валізу й назавжди покинеш цей дім. Для тебе тут більше немає місця, -- крикнув Ден, заламавши бідолашній руку так, що та зойкнула від болю. 

-- Я нікуди не піду..., принаймні до тих пір, поки не попрощаюся зі своїм чоловіком. Ти не можеш отак просто виставити нас за двері. Я дружина Дмитра і маю право бути з ним до останньої хвилини.

-- Чхати я хотів на твої права. Якщо знадобиться твій обман буде розкритим у суді. Я всім доведу, що ти просто дешева хвойда. Якщо не хочеш розголосу негайно забирайся звідси. 

-- Ти не можеш бути таким безсердечним. Дозволь хоч на похороні залишитися, а потім ми з Настею поїдемо назавжди. Ти більше ніколи нас не побачиш, -- попросила Катя, намагаючись достукатися до його совісті, забувши, що її у Дена ніколи не було. 

Він завжди був безкомпромісним та жорстоким, особливо по відношенню до неї та Насті. Виявляється усі ці роки він знав, що Настя не рідна донька Дмитра. 

-- У тебе рівно одна година. Якщо не підеш сама, тебе викине охорона, як бродячу собаку, -- загарчав Ден, наче скажений собака. 

-- Гаразд... Я зроблю, як ти хочеш, тільки не чіпай мою доньку. Настя не повинна знати чому ми йдемо.  Якщо не зробиш, як  прошу, я просто вб'ю тебе, -- пригрозила Катерина. 

-- Час пішов, -- скривився Ден, вискаливши білосніжні зуби. 

Для Каті все це стало страшним сном. Вона все ще не могла повірити, що все, що з нею відбувається реальність, а не поганий сон.

На ватяних ногах вона спробувала зробити крок, але похитнулася й ледь не впала на підлогу. В цей момент Ден невідривно спостерігав за нею не вірячи у те, що їй насправді дуже боляче. Що життя для неї закінчилося і якби не донька, Катя воліла б померти разом з Дмитром. 

***

-- Мамо, матусю... Що з тобою? Ти зараз  на привида схожа. 

Маленька Настя безперервно шарпала Катю за руку, але та ніяк не реагувала на доньку. Жінка наче поринула в паралельну реальність.