1

Глава 1 

  Травень 2017

Катерина стояла біля вікна й з задумливим поглядом спостерігала за весняним буянням фарб. На клумбах яскравими палітрами цвіли тюльпани та нарциси. 

Як же це красиво, -- думала жінка, посміхаючись. 

Вона просто обожнювала квіти й щоранку виходила в сад, щоб пройтися росистими стежками між розкішними клумбами та деревами. Спів пташок, що вили гнізда для своїх пташенят заспокоював її зранену душу. 

В такі моменти Катерина забувала про реальне життя в сім'ї Лазаревських та й про своє життя в цілому. Жінка просто у такий спосіб черпала сили для подальшої боротьби.

-- А цього разу про що задумалася моя прекрасна дружина? -- Запитав Дмитро, непомітно підкравшись до Каті.  

Чоловік обережно обхопив руками тонку талію дружини й поклав підборіддя їй на плече. 

-- Погода сьогодні прекрасна. Відчуваєш запах? 

-- Здається пахне свіжістю. Ранок все-таки...

-- А я відчуваю запах бузку та черемхи, -- усміхнулася Катя, втягнувши носом солодкий аромат, що проникав до спальні крізь відчинене вікно. 

-- Це все тому, що ти вмієш відчувати запахи не лише носом, а й душею. Здається мені просто неймовірно пощастило з дружиною, -- без натяку на жарт, сказав Дмитро, цілуючи тонку шию Катерини. 

-- Твоя валіза готова. Я зібрала усе необхідне на три дні. Нам з Настусею тебе не вистачатиме. Повертайся до нас скоріше, -- з сумом попросила Катя. 

-- Я повернуся, як тільки зможу. Зроблю навіть неможливе, щоб ми швидко підписали контракт. Обіцяю привезти донці особливий подарунок. 

-- Дім, ну хоч цього разу не вези додому вагон дитячих іграшок. У дитячій кімнаті ногою ступити ніде. Ти надто балуєш нашу доньку. 

-- Ви з Настусею найдорожче, що є у моєму житті, тому не заважай мені робити вас щасливими. 

Діма ніжно потер  свій ніс до щоки дружини й повільно повернув її до себе. 

-- З тобою навіть не варто сперечатися. Ти завжди все робиш по-своєму, -- насупилася Катерина, поправляючи чоловікові краватку. 

-- Настуся вже прокинулася? Я б хотів і її поцілувати перед від'їздом.

-- Ні, вона ще спить. Ми з Мирославою намагалися її розбудити, але наша соня навідріз відмовилася вставати з ліжка. 

-- Це все тому, що її не відпускають феї сну. Хай донька відпочиває, а ти потім поцілуєш її від мене й скажеш, що татко її дуже любить.

-- Вона це й без моїх слів добре знає. Діма, ти найкращий чоловік та батько. Мені неймовірно пощастило, що ти прийшов у моє життя. 

Катерина ніжно притулилася до чоловіка й міцно обійняла за шию. 

-- Люблю тебе.

-- І я тебе люблю! Повертайся скоріше. Ти ж знаєш, що без тебе я гублюся у цьому домі, -- попросила Катерина.

Жінка вже знала, що варто її чоловікові вийти за двері, як крила, що він дарує їй одразу опускаються. Вона втрачає свою впевненість і просто не знаходить собі місця. 

-- Якщо ти хвилюєшся через маму...

-- Ні, ні Антоніна Михайлівна тут ні до чого, -- заперечливо захитала головою Катя. 

Вона ніколи не хотіла, щоб її стосунки зі свекрухою псували Дмитрові життя. Катя надто сильно любила й поважала свого чоловіка, тому щоразу закривала очі на ситуацію з його родичами. 

-- Значить тебе хвилює приїзд Дениса!? Ти через нього така знервована? Якщо так, то я обов'язково ще раз поговорю з братом. 

Дивлячись на Дмитра Катя не знайшла слів, щоб заперечити йому. Вона й справді боялася його брата й завжди намагалася уникати з ним зустрічі. Катерина буквально кожною клітинкою свого тіла відчувала його ненависть до себе. А ненавидів він її дуже сильно. І зневажав, бо вірив, що Катерина найгірша з усіх жінок на планеті. 

У ті рідкісні моменти, коли уникнути зустрічі було неможливо  вона відчувала на собі  його ненависний погляд. За шість років їхнього з Дмитром шлюбу він жодного разу не заговорив з нею по-людськи. Кожне його слово було схоже на отруту. 

Катерина до нині помятає, як звучав його голос, коли він назвав її підлою та підступною хвойдою. Денис настільки сильно ненавидів її, що майже одразу після їхнього з Дмитром одруження переїхав у свій власний будинок, а до рідного дому став навідуватися вкрай рідко.

--  Ну скільки можна, Катю? Ми вже шість років одружені, а ти так і не звикла до Дениса. Я знаю, що ви не змогли стати друзями, але це не привід для того, щоб отруювати своє життя. Мій брат такий який є, і я нічого не можу з цим вдіяти. Хотів би я побачити ту жінку, яка б змогла розтопити його крижане серце. 

-- А ти й не повинен щось робити. Я не хочу, щоб через мене ти конфліктував з братом. Знаєш насправді я розумію його гнів до мене. В його очах я злиденна аферистка, яка заморочила тобі голову, а згодом ще й одружила на собі. У мене немає заможних батьків, сімейного бізнесу і навіть освіти, тому Денис вважає мене плямою, яка забруднила ваше відоме прізвище. 

-- Мені байдуже хто що про нас думає. Мама змирилася з тим, що ти моя на все життя аж до самої смерті і брат змириться. Обіцяю!

Катя посміхнулася стримуючи сльози. Жінка не хотіла псувати настрій чоловікові перед польотом. 

-- Ти встиг поснідати? Якщо хочеш я скажу Мирославі, щоб накрила для тебе стіл. 

-- Не треба,  мила. Я щось перехоплю в аеропорті. Водій уже, мабуть чекає на мене, тому нам  пора прощатися. Потрібно поспішати, виліт через три години.

Дмитро міцно обійняв дружину й обережно торкнувся її губ своїми губами. Жінка здригнулася, але не відсторонення, бо знала, що Дмитро на це просто не заслуговує. 

-- Бережи себе для нас. Ти ж знаєш, що я вважаю тебе нашим деревом. Твоя тінь захищає нас з Настусею від усіх бід, -- прошепотіла Катя на одному подиху. 

-- Це ти бережи себе та нашу доньку і пам'ятай де б я не був моє серце завжди з вами. 

***

Щойно Дмитро зник за дверима будинку, як Катерина відчула себе самотньою та беззахисною. Без нього незатишно та одиноко.  Вона зовсім не обманювала, коли казала чоловікові, що він її дерево. Лише з ним Катя почувається сильною й може протистояти вітрам, що дмуть їй просто в обличчя. А один із них з хвилини на хвилину увірветься сюди й своїм поглядом стиратиме її з лиця землі.