Розділ 2.3 Обсидіан та кров

Грегор Грейткіллс був не дуже добрим керівником. Це зараз. А в дні його юності, коли він тільки-но здобув титул Магістра магії, можна навіть було сказати, що він навіть був дуже поганим керівником. Бо він ніколи не займався аналізом усіх здібностей своїх підлеглих з подальшим розподілом рівномірного навантаження та обов’язків. Хоча більшість з них (підлеглих) за своїм походженням і так були створені, щоб слугувати. Часто й густо відбувалося так, що найсамостійніші його створіння самі брали на себе ті чи інші обов’язки. Так сталося з бухгалтером-комендантом Теодором. З самостійно призначеним розвідником Хісс. І ще з деякими його створіннями. Тому, закладаючи в ті далекі часи фундамент теперішнього Обсидіанового Голема, Грегор і на секунду не думав передавати йому якісь серйозні задачі в майбутньому. Скоріше, планувалося, що Голем стане примітивним, але ефективним підручним у нелегкій справі наминання ворожих писків. А також – добрячим резервуаром вже готового до використання, зачарованого обсидіану. Бо ідея створення додаткового тіла спіткала теперішнього барона Грейткіллс ще раніше.

Тому, як тільки руки Голема та його творця об’єдналися, кам’яний конструкт перетворився у чорну безформну хвилю, після чого оповив Грегора довгим, похмурим плащем.

Дракону Кривавого Гейзеру в цей момент остаточно набридли не стільки суттєві, скільки численні пошкодження від гігантського рослинного щупальця – і він вибухнув кривавою зіркою, розриваючи на друзки свій полон та просипаючись на землю тисячами дрібних кривавих голок.

«Плащ» геоманта миттєво трансформувався у гігантський купол над головою свого творця, приймаючи червоний дощ на себе. Але Грегор дуже сумнівався у необхідності такого захисту. Цей дощ крові не виглядав, як атака. Скоріше, як маневр. Щоб швидше дістатися… землі?..

І дійсно, кожна голка, що блискучим рубіновим стрижнем досягала ґрунту, не лишалася стирчати в ньому. І не падала просто так. Вона нахабним свердлом залізала в землю, щезаючи з поля бою.

Холодний, аналітичний розум Грегора відразу ж «ввімкнув» сканування прилеглих територій магічним зором та чуттям на Життя. І останнім способом миттєво вдалося виявити, що в трьох метрах під геомантом розташувалася ціла сім’я грейткіллських кротів. Це означало, що розбитий на частинки дракон всім своїм єством тягся до безневинних, повних так йому потрібної крові підземних гризунів. Десь в іншій провінції таке «підживлення» нічого б не змінило, але це було сімейство саме грейткіллських кротів. Де найменший з одинадцяти особин важив, як пів теляти.

– А це вже мій прорахунок…

Тіло Грегора підкинув до неба вибух землі під ногами. Він мало не вперше зрозумів, як почуваються його вороги, що доволі часто отримують оцей удар знизу. І, здіймаючись вже десь на рівень замкової стіни, не міг не визнати, що це доволі неочікуваний та універсальний хід.

Аж ось підйом повітрям припинився, бо його обсидіанове тіло обхопили червоні щупальця. Грегор глянув донизу. В трьох метрах нижче був вже знов цілий дракон. Але він став десь в півтори рази більшим та в повітрі його утримувала вже не одна, а дві пари крил. Ну а щупальця, що схопили геоманта, росли просто з шиї монстра.

– В нас теж таке є. – Буркнув за звичкою Грегор, ребром правої долоні роблячи жест, що рубає повітря.

Збоку від супротивників просто нізвідки виникла велетенська сокира, зроблена з розпеченого, ще не застиглого скла. І перерубала щупальця дракона. А геомант вже запускав власні, що утворилися з чорного «плаща» за спиною.

Скільки породи може вмістити в собі десятиметровий Обсидіановий Голем? Багато. Доволі. Що з такою кількістю зачарованого мінералу може зробити Архімаг Землі? Майже що завгодно.

Але зараз тактика щупальців здалася Раціональному Грегору найбільш ефективною. Жбурлятися дорогоцінним камінням чи намагатися розірвати рідке тіло дракона рослинами не мало сенсу. Тож з-за спини геоманта з’явилися тонкі, не товщі за людський палець, щупи з гострими кінцями, які й атакували дракона. Їх були сотні. Вони били з шаленою хаотичністю та швидкістю. Грегор безжально перетворював дракона на решето, роблячи власні нескінченні «кінцівки» прямо в польоті то довшими, то ширшими, то надаючи їм неприємних навіть на вигляд зазубрин. Техніка Текучого Каменю сьогодні стала зіркою виступу.

Дракон горлав на всю долину, гарячково махав крилами, намагаючись злетіти вище, а лапами та власними щупальцями – зкинути з себе такого неприємного пасажира. Декілька разів дракон ще раз пробував використати свій, смертельний для створінь з плоті та крові, подих. Та це, вочевидь, не мало успіху. Вони перетворилися в небі у червоно-чорний коловорот. Чорні щупальця рідкого обсидіану у виконанні Грегора були так само небезпечні, як і мономолекулярне криваве лезо дракона. Яким він, доречі, спробував скористатися тричі. Проте, це було марною тратою сили. Він лише відтяв декілька щупалець на фоні сотні, що якого атакували.

Так не могло тривати вічно. Грегор бачив, що бойовий запал створіння падає. А це значить – він може повторити свій трюк зі втечею за «підживленням» і повернеться знов. Це, звісно, не входило в плани Раціонального Грегора. До того ж, вони вже доволі віддалилися від замку, що було одним з основних «червоних прапорів» бойової стратегії. Через це, геомант задумав використати експериментальну на поки зброю.

– Спробуємо новинку.

Щупальця припинили штрикати кривавого дракона, натомість вчепившись в нього міцніше, оповивши усі кінцівки та перемістивши геоманта так, що його обличчя опинилося на рівні морди дракона. Коли погляд напіврозумної чарівної рептилії стикнувся з дзеркальною маскою обличчя Грегора, у ньому не було нічого, окрім люті та бажання відплатити болем за біль.