Частина 1

Сильна і незалежна. Цокіт її каблучків набивав ритм цих слів, поки вона йшла по безлюдному коридору. Минуло двадцять хвилин з початку пари та дівчина не поспішала, навпаки, її хода була більше схожа на дефіле з показу Шанель, а на ділі — коридор у напівтемряві без єдиної живої душі, яка б могла оцінити її зовнішній вигляд.

— О, прийшла наша зірка! — з саркастичним підтекстом викрикнув її одногрупник як тільки дівчина зайшла за поріг аудиторії.

— Помовч! — різко випалила вона, стріляючи в образника зловісним поглядом.

— Уляно, вас уже три тижні не було на моїх заняттях, щось трапилось? — спохватилась викладачка, жестом запрошуючи сісти.

— Нічого такого, просто я готуюсь до конкурсу в модельному агентстві і поки що не маю змоги приходити в університет кожного дня.

— Бажаю тобі перемоги, але не забувай про навчання, — ввічливо відповіла викладачка перед тим, як продовжити тему лекції.

А Уляна замість того, щоб робити записи в зошиті, дивилась на погоду за вікном і за тим, як вітер коливає вітки дерев. Їй до крику хотілось спати. Незручні графіки перед кастингу і довгі години очікування своєї черги дали свої знаки — дівчина виглядала вижатою неначе фрукт від якого залишилась лише шкірка. Але не дивлячись ні на що посмішка не сходила з її лиця неначе і не було цих недоспаних ночей, а її обличчя — картина щасливого художника, що вихваляється своїм гарним настроєм за допомогою полотна.

— Я, звісно, не лікар, але ваші мішки під очима нагадують мені нашу першу сесію, — пошепки пожартував Макс, один із тих людей з ким любила спілкуватись Уляна. Вони ніколи не називали себе друзями, але вважали своїм обов’язком допомагати один одному в університеті, а поза його межами розповідати дурні історії з власного життя.

— Все гаразд, просто поспала трішки менше ніж зазвичай. А як у тебе справи?

Уляна з долею зацікавленості слухала чергову розповідь одногрупника про його флірт зі студентками молодших курсів. Вона не завжди розуміла його. Навіщо зустрічатись з людиною, яка подобається лише на фізіологічному рівні, адже такі стосунки не матимуть довготривалого продовження.

— …і вона поцілувала мене на прощання так багатообіцяюче, що я ще пів ночі не міг заснути!

— Зачекай! Це та Марина про яку ти мені всі вуха заговорив? — Макс активно закивав з такою посмішкою неначе підкорив Еверест, а не звичайну другокурсницю. — У неї ж був хлопець?

— Саме так, був! — гордо сказав хлопець, змусивши Уляну несмішливо хмикнути.

***

Після обіду Уляна вже була вільна і, взявши в бібліотеці декілька підручників з екзаменаційних предметів, не поспішаючи пішла додому. На плечі — сумка, у вухах — навушники, в голові — мрії. Вона з радістю обдумує той факт, що її найзаповітніше бажання скоро стане реальністю. Пройшовши довгий шлях від тисячі замріяних модельним життям дівчат до п’ятисот, а з п’ятисот до сотні щасливиць, яких на днях будуть знімати фотографи, щоб показати їх фото представникам модельного агентства «Натхнення». Уявити тільки, її фото будуть розглядати люди, які випустили у світ безліч красивих дівчат! Можливо, Уляна раділа би цьому ще більше не будь такою стомленою.

Весна давала про себе знати: сонячні промені почали гріти повітря; дерева розпустили свої листя і, навіть, цвіт, а люди скинули з себе набридливий одяг. Все так і кричало про те, щоб молодь виходила гуляти біля фонтанів або у сквері, лише б не сидіти у чотирьох стінах.

Та в Уляни була інша ціль. Вперше в житті вона поставила в пріоритеті щось, крім навчання, щось, що її дійсно надихає. Ніщо не зваблює її у роботі моделлю більше, ніж різноманітні фотозйомки для самих відомих журналів та лейблів. В її думках вона стоїть в різнокольоровому одязі, з незвичною зачіскою і макіяжем, а на фоні — берег океану.

А в реальності її очікує однокімнатна квартира, яка потребує  косметичного ремонту. Щоб компенсувати де-не-де надірвані шпалери і стертий лінолеум, дівчина завалила простір різноманітними дрібничками. Ліжко було вкрите декількома покривалами, а кількість подушок в яскравих наволочках одразу і не порахуєш. По всій квартирі були розставлені ароматичні свічки і вазони, що любили тішити господиню цвітом не рідше, ніж вона їх водою і добривами. На полицях в спальній кімнаті була незліченна кількість книг, рамок з фото та дурнуватих статуеток, а у кухні — різнокольоровий посуд. Вона обожнювала скупляти в дешевих крамничках різноманітні дрібнички і радіти таким покупкам неначе вони перші в своєму роді.

Скинувши з себе набридливі туфлі, Уляна полегшено видихнула, розминаючи пальчики на ногах. Вона і так була високою шпалою серед інших дівчат, а підбори з високим каблуком виділяли її навіть серед хлопців. Вона ніколи не комплексувала через свій зріст, а коли хтось і намагався задіти її своїми колючими словами, вона завжди мала на це відповідь: «Я хоча б не відчуваю себе немічною, коли хочу взяти щось із верхньої полиці».

Мама завжди жартувала про те, як же важко буде дівчині знайти парубка, який би їй хоча б до плечей діставав. А Уляна ніколи і не розуміла цих жартів, адже вона не буде закохуватись в зріст людини, скоріше в душу чи індивідуальність, як би банально це не звучало. «До того ж, мій зріст всього лиш метр сімдесят п’ять, це навіть близько не два», — заспокоювала себе вона.

Стомлене тіло впало поперек двоспального ліжка і сонячні зайчики поспішили заграти на рудому полум’ї волосся. Варто було тільки весняному сонечку пригріти, як на блідому тілі зразу ж з’явився розсип веснянок, які нагадували Чумацький шлях от тільки не на небі, а на тілі молоденької дівчини.

Було близько четвертої години дня, і якою б стомленою дівчина не була, вона розуміла, заснути зараз — не кращий варіант витрати часу. З великим небажанням вона піднялася і стала напроти шафи-купе, оцінюючи своє зображення в дзеркалі. До фотозйомки залишився тиждень, а Уляна вже почала продумувати базові пози для фото, щоб якомога вигідніше показати себе. Вона була просто звихнута на тому як зробити кожне фото по-своєму індивідуально-красивим. І хоча фото — це момент, у випадку модельної кар’єри, це момент, з яким вона буде асоціюватися і після її смерті.