Глава 5.1

- Ілоно, поясни. Цей х… хрін став твоїм керівником? – Платон виглядає втомленим. Хоч і бачу його вдруге, але можу розрізнити. Все ж я лікар.

- Так. З наступного місяця вже офіційно переходить на позицію завідувача, - кладу голову на бік сидіння. – Ти можеш мене завтра забрати не вночі, я годин в 6, щоб всі бачили? А краще зранку підвези на роботу. Ок? –  прошу без задніх думок.  Зняла туфлі і розслабилася.

Чомусь я не відчуваю незручності поруч з ним.

Просто прийняла факт нашого спільного обману.

Ми співучасники злочину проти людства.

Фіктивно закохані ошуканці.

- Без проблем. А ти в середу обід мені принесеш в компанію? – хитро посміхається.

- Лоток з їжею? – жартую у відповідь.

- Я ж не пес, - сміється. Йому пасує. Глибокий гортанний сміх, аж пробирає.

- А як треба? Ти поясни, я в ваших справах нетямуща. Самій готувати? Вдягатися теж потрібно якось особливо?  Це маю відпроситися. Далеко від моєї роботи твій офіс? – накидаю в голові план дій.

- Трохи є. Я тобі надішлю пакети з їжею, а ти мені їх презентуєш. Вдягатися… Ти гарна в своєму буденному стилі, - приємно. Справді.

Так цікаво, що ми домовляємося про подібне ніби нічого екстраординарного, так, фігня.

- Не завантажуй свій мозок надмірними роздумами. Ми дорослі люди, маємо право робити те, що хочемо, - читає мої думки чи вони на лобі написані?

- Тоді увімкни музику, - киваю зі згодою. Не думати, Ілоно, не накручувати себе.

Незчулася як заснула.

Що це світить прямо в око?

Невже світанок?

Де я?

В машині.

А поруч Платон спить…

Тихо та мирно, вії створюють тінь, губи мʼякі та соковиті, прямий ніс з невеличкою горбинкою на переніссі.

Будити чи ні?

Шкода…

Але так спати незручно.

Хоча ми досить довго в такому положенні  проспали.

Отак я вперше провела ніч з Платоном, посміхнулася сама собі.

Які стосунки - такі і спільні ночі.

- Платоне, - обережно торкаюся його руки.

- О, ти прокинулася? – хрипко шепоче, протираючи руками очі.

Такий милий зараз…

Так, Ілоно, заспокойся.

- Ага, вже 5:30. Пішли в квартиру досипати, - пропоную логічну альтернативу. – Потім поснідаємо і на роботу.

- Невже красива жінка запрошує мене до себе додому? – грайливо, але сонно  посміхається. Ох і котяра.

- Не випендрюйся, - вдавано суворо дивлюся, але мимоволі повертаю приємну посмішку чоловікові.

- Облом. Ну що ж. Така наша, чоловіча, доля, постійно ходити по грані настрою жінки. В тебе хоч диван є? – зачиняє автівку та повільно наздоганяє мене.

- На підлозі постелю, - жартую. З ним легко. Повторююся. Не потрібно вдавати серйозну хірургиню чи загадкову жінку-вамп. Яка є – така є.

- Знову робиш з мене пса? – відкриває двері в підʼїзд, пропускаючи мене. Який галантний песик.

- Ти така бандура здоровенна, що на пса не тягнеш. Скоріше ведмідь, - йдемо сходами. Будинок спить. Тиша повна. Тільки ми її порушники.

- Ілоно, ти видерлася на дах цього будинку? Нам ще далеко? – ігнорує мої провокації та перемикається на реалії, що наразі актуальні.

Так-так. 7 поверх і ліфт, що не працює.

- Качаємо дупку, - стріляю поглядом. Серйозно, з ним не хочеться почуватися дорослою тіткою з медичною освітою.

- Я віддаю перевагу тренажерній залі, - бурчить, але легко, навіть невимушено продовжує рух верх по сходах.

От і дійшли.

- Ласкаво прошу, - впускаю в свята святих Ілони Боженко. Тут дуже мало хто бував. Артем тільки частий гість. Був.

- Якось тіснувато… Це така мізерна заробітна плата нині в лікарів? – оглядається довкола. Так, скромно, але хіба багато потрібно? Я одна, вічно на роботі, та й гроші зайвими не бувають. Навіщо ж витрачати мільйони на вишукане житло, особливо якщо приходиш тільки ночувати. І то не завжди.

- Мені вистачає, - філософськи промовляю, не вдаючись в ниття чи скиглення. Не люблю цього дуже, не подобається робота чи її умови – звільняйся і шукай те, що до душі. От тільки складай собі реальну ціну.

- Можеш до мене переїхати, - скидає взуття і прямо таки падає на диван.

- Повторюєшся, - фиркаю і теж лягаю, тільки на ліжко, що в кімнаті.

- Рано чи пізно ти маєш погодитися. Я тебе завоюю як фортецю, - кричить з зали. Я виглянула, щоб упіймати безсовісний погляд чоловіка, але куди там – вже майже спить Платон.

Я теж ставлю будильник і поринаю в світ сновидінь.

- Ілоно, прокидайся! – чую шалений бас та метушню.

- Що трапилося? – сонна і розслаблена вигинаю спинку, щоб потягнутися.