Розділ 15

     В’ячеслав повернувся додому ледь стримуючи гнів. Його розривало від ревнощів - “і як вона тільки могла закрутити роман з іншим”. Він налив коньяку в склянку і похапцем все випив. 

- Знову п’єш? В тебе, між іншим, завтра вранці ділова зустріч. - промовила Марта.

- Не насідай. До цього часу протверезію. Ще ціла ніч попереду. - схопив пляшку міцної та поспішив усамітнитись у своєму кабінеті.

Після того, як В’ячеслав порвав з Маргаритою, його було не впізнати. Він замкнувся в собі ще більше, був часто роздратований і до усього байдужий. Марта терпляче зносила агресивну поведінку чоловіка, переконуючи себе, що невдовзі все минеться, і він неодмінно забуде про іншу.

***

    Маргарита в піднесеному настрої відправилась на навчання. Вранці вона отримала повідомлення від Іллі з побажанням драйвового дня, і фото, де вони разом смішно надувши щоки, задували свічки одразу на двох тортах. Вона усміхнулась і відправила йому інше фото, на якому перед тим, як задути свічки, вони загадують бажання.

- Рито, нарешті я бачу усмішку на твоєму обличчі. - зауважила Ліза, зустрівшись на парі. 

- Вчора був класний вечір. І все це завдяки вам з Павлом.

- Угу, ти давай не про нас, а про Іллю розказуй. Чим завершилось ваше проводжання додому? - приготувалась слухати, в передчутті чогось цікавенького.

- Все тобі скажи. - засміялась, згадуючи вчорашній поцілунок.

- Та кажи вже. 

- Гаразд. Ми цілувались. - оживилась при згадці про поцілунок. 

Ліза від радості плеснула в долоні, вона вважала Іллю хорошою партією для Рити. Молодий, амбіційний, з тверезими поглядами на майбутнє, та найголовніше, хлопець був без багажу позаду. Ліза тримала кулаки в надії, що Маргарита не зробить крок назад, який міг наблизити її до прірви, зустрінь вона знову В'ячеслава.

- Сьогодні він запросив мене на ковзани. 

- Клас. Ритко, я так рада.

- Дякую, Лізо. Знаєш, для мене так незвично кудись разом йти. У нас з В’ячеславом не було якихось особливих побачень. - відчула, як при згадці про чоловіка занило в грудях. Як давно вона не називала його імені. Заборонила собі це робити, аби не травмувати, аби швидше забути. - Боявся, що нас можуть разом побачити.

Маргарита швидко прогнала від себе болючі спогади й прийнялась готуватись до лекції.

***

     З щасливою усмішкою вона прямувала на зустріч з Іллею. Вони домовились зустрітись біля оперного театру. Це місце було звичним для романтичних зустрічей. Тут збиралось чимало чоловіків, очікуючи на своїх других половинок. Маргарита ще здалеку помітила хлопця з букетом білих мініатюрних троянд “на щастя не маргаритки” - пронеслось в голові. Вона підійшла та привіталась.

- Це тобі. - вручив букет, сподіваючись, що вгадав зі смаком. - Не знаю, які ти любиш, тому вирішив, що з трояндами точно не прогадаю. Хоча, мабуть, це якось банально. - чомусь розхвилювався, бо хотілось догодити. 

- Дякую, вони чудові. - заспокоїла Іллю. - Білі - мої улюблені. - приклала до носа букет, відчувши їхній приємний аромат.

Ілля видихнув з полегшенням і розплився в радісній усмішці. 

- Я сподіваюсь ти вмієш кататись на ковзанах, бо я не дуже. - чесно зізналась Маргарита, трохи ніяковіючи.

- Не хвилюйся, я тебе навчу. - взяв за руку та впевнено повів на каток. - Можеш мені довіряти. Я в цьому ділі - профі. 

- Чомусь не сумніваюсь. Обвела поглядом його спортивну тілобудову. Ілля запишався собою, проте, без якогось надмірного самолюбства. 

Маргарита виявилась старанною ученицею, так само як Ілля вправним тренером. Через 20 хвилин дівчина без його підтримки самостійно каталась на катку. Її переповнювали радісні емоції, вона навіть спробувала відірватись від хлопця.

- Вирішила мене переплюнути. - наздогнав, хапаючи за тонку талію.

- Угу. - відштовхнулась і спробувала поїхати далі, як одразу гепнулась. 

- Довихвалялась? - посміхнувся та допоміг підвестися. - Боляче? - захвилювався, помітивши, як Маргарита скривилась від болю. - Куди вдарилась? 

- Боюсь тобі ще рано про це знати. - усміхнулась кутиками вуст, потираючи місце в області сідниць.

Ілля зашарівся, він не був схожий на чоловіка розбещеного надмірною жіночою увагою, хоча з його слів дівчата у нього були.

- Минулось. Давай ще круг. - потягла за рукав куртки. 

- Шалена. - прокричав, наздоганяючи. 

Після катання, Ілля запросив Маргариту  в кафе зігрітися, де вони продовжили їхнє дружнє спілкування. Рита вдивлялась у вікно, розглядаючи за ним прохожих. Одні прогулювались в спокійному темпі, насолоджуючись щасливими митями, інші стрімголов кудись поспішали, не помічаючи деталей навколо. Маргарита зараз теж нікуди не поспішала, вона не гналась за часом, який підкидав їй рідкісні зустрічі з В'ячеславом, не бігла за моментами тимчасового щастя, котре ділили на двох. 

Ілля сидів навпроти та милувався її обличчям. Розчервонілі від катання щічки, загадковий погляд, який вдивлявся кудись крізь вікно, рожеві губи, які дівчина щойно вкрила спеціальним блиском його неабияк заворожували. Він так зачарувався нею, що не помітив, як Рита вже слідкувала за ним. Їхні погляди зустрілись і вони обоє зніяковіли. 

- Ти гарна. - промовив те, що відчував. 

На обличчі дівчини заграла щаслива усмішка. Комплімент з вуст Іллі прозвучав щиро, і по-особливому мило. Вона не втрималась і розсміялась. 

- Що? - звів брови й надав обличчю серйозного вигляду. - З мене насміхаєшся? Ну дякую. Я їй тут компліменти говорю, а вона сміється. - промовив жартома.

- Пробач. - поклала долоню на його руку. - Така в мене захисна реакція, коли соромлюся.  

Іллі стало приємно від дотику на його шкірі, яка миттєво вкрилась сиротами. Було приємно і від того, що своїм зізнанням зумів викликати в Рити емоції.

- Припустимо. Тоді, як ти поведешся, коли я запропоную тобі зустрічатись? - поглянув зі серйозним виразом обличчя.