Глава 11. Сашка і Стас.

ЗЕМЛЯ.

Сашка сиділа на кручі над Дніпром, вдивляючись у далечінь. Обхопила коліна руками, вмостила на них підборіддя. Та видно, що не розслаблено відпочиває дівчина на природі, а крутить у голові якісь негаразди, що не дають спокою.

Стас примостився поруч, тільки роззувся та розкидав ноги у сторони, так, щоб трава лоскотала голі щиколотки, бо сандалі поруч валяються. Відкинувся назад, сперся долонями у землю та кидає час від часу засмучений погляд на мовчазну подругу.

- Про Ліну думаєш? – нарешті не витримує.

- А то про кого ж? – не повертаючи голови, відповідає дівчина.

- Сашо...

- А ти ніби й не думаєш увесь час про те, що сталося? – перебиває його дівчина. – Я ж знаю, що Ліна тобі завжди подобалась і, якби не цей франт Вадим, то, можливо, ви були б разом. І де він взявся на нашу голову?..

Вадим Саші ніколи не подобався, тож і не дивний такий спалах в його бік. Втім, Стас теж не мав за що його любити. Просто змирився з вибором Василіни.

- То все в минулому, - розважливо заспокоює подругу юнак. – Головне зараз – куди поділася Ліна. Хоч би SMS-ку якусь скинула чи повідомлення на e-mail, я вже не прошу більшого. Та повинна ж розуміти, що ми, її друзі, турбуємось...

- Стасе, вона не може надіслати повідомлення чи зателефонувати, бо її викрали!

- Ти знову про дракона?

- Ти теж вважаєш мене за божевільну?

- Ні, Сашко, що ти... Просто перегрілася на сонечку, перехвилювалася...

- Стасе, я чітко бачила великого чорного дракона. Як він летів, як опустився на землю. У мене досі у вухах лунає його голос: «Я знаю причину, по якій цей шлюб не відбудеться! Дівчина обіцяна іншому!»

- Перечитала ти фентезі, Сашко...

- Ні, дурню! Усе так і було! Тільки ніхто мені не повірив! У поліції подивилися, мов я з дурки втекла, і викинули мої покази у смітник! Та навіть ти, кращий друг, не віриш!..

- Сашо, зрозумій, то було лише мариво. Галюцинація. Ніхто ж, крім тебе, дракона не бачив...

- Але усі розповідають різне! Чом так? Стасе, подумай головою. Одні стверджують, що налетіла буря. Інші бачили смерч, який підхопив наречену і поніс невідомо куди. Треті просто вважають, що Василіна використала метушню, що вчинила непогода, щоб втекти, бо передумала заміж виходити...

- І більшість сходиться до цієї думки. Не у казці ж ми живемо, щоб дівчину підхопив смерч, мов Еллі з книги «Чарівник Смарагдового Міста».

- А що бачив саме ти?

Я теж бачив вихор. Мені здалося, що Ліна зникла разом із ним... Здалося, бо всі ми були у шоці через несподівані вибрики погоди. Сашо, вона, дійсно, використала момент, щоб втекти!

- Це на неї не схоже! Стасе, людський мозок часто заміняє те, у що не може повірити, знайомими образами, це навіть вчені довели.

- Тож ти вважаєш, що у всіх присутніх було затьмарення, і лише ти побачила справжню картину? То чом твій мозок не вчинив підміну понять? Тому, що ти романи про драконів та іншу нечисть ковтаєш, мов пігулки?

- Досить цих безглуздих розмов. Коли не віриш мені, то залишайся при своїй думці.

- А ти, Сашо, зі своїми фантазіями зав’язуй. Хоча б не веди такі розмови з іншими людьми, бо, точно, у дурку відправлять.

- Та я вже це зрозуміла, мовчу, роблю вигляд, що нічого не трапилось, та насправді тільки я знаю, що з Василіною трапилась біда і треба її рятувати!

- Як, Сашо? Ось ти говориш, що ви з нею близькі, мов сестри. Та, насправді, ти нічого про неї не знаєш. Як і я.

- Ні, я дуже добре знаю Ліну!

- Сьогоднішню. Навіть, не сьогоднішню, а ту, яка вчилася з нами п’ять років. Але вона ніколи не розповідала про своє минуле, дитинство. Ми навіть поняття не маємо, звідки вона родом, де живуть її батьки. Швидше за все, вона повернулася додому, та ми не можемо перевірити, впевнитись. Гадаю, що вона вже й забула про нас, і не чіпає її те, що хтось турбується... – у голосі Стаса чулася неприхована образа.

- Ні, Ліна не така! – вигукнула Сашка. – Вона б ніколи не забула про своїх друзів. Вона потрапила у халепу і, можливо, чекає нашої допомоги...

- То вдягай лати, діставай меча та в путь! – з посмішкою мовив Стас. – Навіть, якби я повірив тобі, повірив, що то все не вигадка, не мара... Що б ми могли зробити?

Дівчина зітхнула тяжко.

- Я вже увесь інтернет перерила, та про драконів лише фантастичні романи...

- А ти гадала, що десь є країна драконів? Сашо, Земля, дійсно, велика, та вже досліджена вздовж і поперек. Коли й залишилися десь недосліджені куточки, то там хіба що невідомий вид ящірок знайдеться чи жуків, та ніяк не цивілізація розумних драконів, які вміють розмовляти.

- Згідна, Стасе, на Землі місця цим істотам не знайдеться, та є й інші світи...

- Ти вмієш мандрувати світами? Ні? То й я ні.

- А якби вміла? Якби зараз запропонувала: Стасе, збирайся, йдемо нашу Ліну виручати з лап страшного дракона? Пішов би?